Соціально-економічні умови та духовні
джерела християнства

Реферат

Християнство, що зародилося в середині І ст. н. е. в східних провінціях Римської імперії, є сьогодні найпоширенішою релігією світу. Її вплив зумовлений двома чинниками. Перший із них — кількість послідовників. Вона охоплює приблизно мільярд мешканців планети. До того ж не тільки віруючі християни, а й чимало невіруючих відпочивають у неділю, що присвячена воскресінню Ісуса Христа; стають хрещеними батьками дітей своїх друзів; за християнським звичаєм хоронять покійників; поділяють значну частину (якщо не більшість) християнських моральних принципів, зокрема десять заповідей Мойсея, тощо. Тож число тих, хто реально перебуває під впливом цієї релігії, значно більше.

Незважаючи на те що християнство, сягаючи своїми онтологічними витоками культури Давнього Сходу, здебільшого асоціюється з культурою Заходу, воно існує на всіх континентах в найрізноманітнішому культурному середовищі. Другим чинником, що забезпечив і забезпечує впливовість християнству, є найаргументованіше релігійне віровчення. Християнство століттями активно і доволі ефективно залучало до свого кола науку, філософію, мистецтво тощо. Християнський світогляд розвивали такі геніальні мислителі, як богослови і філософи Тертулліан (приблизно 160—220), Августин Аврелій, отці церкви Афанасій Великий (приблизно 295—373), Іоан Златоуст (приблизно 350—407), філософ і теолог Тома Аквінський (1225—1274), ідеологи Реформації Мартін Лютер (1483—1546) та Жан Кальвін (1509—1564), український церковний діяч, богослов і філософ Петро Могила (приблизно 1596—1647), французький філософ Блез Паскаль та багато інших. Вони зробили ідеологічно непорушними навіть такі положення, які, на перший погляд, довести раціонально неможливо, наприклад вчення про єдиного за своєю суттю і потрійного в іпостасях Бога (Свята Трійця), про непорочне зачаття Ісуса Христа тощо.

В одній з книг Нового Завіту — Посланні до Галатів — про історичну епоху перед пришестям Христа на землю говориться так: «Та коли здійснилась повнота часу, Бог послав Сина Свого» (Гал. 4:4). Щоб зрозуміти суть наведеного твердження, слід звернути увагу на передумови цього доленосного явища. Адже для того, щоб з'явилася і поширилася нова релігія, потрібна наявність сприятливого культурного середовища, зокрема в духовній сфері. Християнство на час свого виникнення мало таке середовище.

Соціально-економічні умови виникнення християнства. Римська імперія, в якій виникло християнство, на час його появи вже «дозріла» до нового світогляду і нової віри. Особливістю імперії була її політична єдність. Римське право, що надавало великого значення гідності конкретної особи, її праву на юридичний захист та на римське громадянство, а також тенденція до об'єднання людей різних національностей в єдину політичну організацію випередили Євангеліє, яке проголосило рівність усіх як перед покаранням за гріх, так і перед звільненням від гріха.

Значною є також роль римської армії. В імперії набирали до війська людей із далеких провінцій, які прилучалися завдяки цьому до римської культури і поширювали її по всьому античному світу. Деякі воїни ставали християнами і приносили свою віру на батьківщину. Успішна загарбницька політика Риму зумовлювала те, що багато завойованих народів втрачали віру у своїх богів, що були не здатні захистити їх від поневолення. Такі народи опинялись у духовному вакуумі, який не в змозі були заповнити існуючі тоді релігії, в тому числі й релігія Вічного міста.

Римляни створили чудову систему доріг, які починалися від центрального каменя на римському Форумі й розходилися у різні куточки імперії. Головні дороги були брукованими і служили сторіччями. Римська система доріг з'єднувала всі провінції з центром та між собою і згодом посприяла апостолам у їхній місії розповсюдження християнства. Ці та деякі інші фактори дають підстави для висновку, що Римська імперія була зручним політичним та соціально-економічним середовищем для розповсюдження християнства.

Духовні джерела. Але яким би великим не був внесок Риму, незрівнянно важливішою стала праця грецьких мислителів. Якщо в Римі створювалася політична атмосфера для поширення християнства, то в Афінах розвивалася філософська душа.

Старогрецька філософія підготувала прихід християнства шляхом критики старих вірувань. Мислителі Еллади допомогли вкоріненню нової релігії й тим, що зосереджували увагу людей на реальності, яка переважала той тимчасовий і відносний світ, у якому вони жили. Так, філософи Сократ і Платон у V—IV ст. до н. е. вчили, що мінливий світ, який ми відчуваємо, є лише тінню істинного світу, в якому існують вічні вищі духовні ідеали — добро, краса й істина. Християнство запропонувало тим, хто приймав філософію Сократа і Платона, історичне відкриття про добро, красу і істину в особі Боголюдини — Христа. Греки дотримувалися погляду, що душа безсмертна, проте ще не вірили у фізичне воскресіння тіла. Християнство ж вказало індивіду на можливість установлення особистих стосунків із Богом і втамувало ту духовну спрагу, яку викликала грецька культура у багатьох людських серцях.

Єдиній для всіх релігій необхідна була і єдина мова. Нею стала грецька. На час становлення Римської імперії більшість освічених римлян знали грецьку і латинську мови. Приблизно так, як англійська мова є універсальною мовою сучасності, а латинська була мовою освічених верств Середньовіччя, грецька відігравала роль універсального засобу спілкування античності. З одного боку, антична філософія прискорювала пришестя християнства, руйнуючи старі політеїстичні вірування і показуючи нездатність людської свідомості збагнути Бога. З іншого боку, язичницькі релігії привчили до думки про гріх і прощення його. Тому, коли з'явилося християнство, громадяни Римської імперії були готові прийняти його як свою релігію.

Поряд із римлянами і греками свій внесок у «повноту часу» зробили іудеї, які, на відміну від греків, не шукали Бога засобами мислення. Вони визнавали його існування, з готовністю поклонялися йому і приймали його як належне. Цьому сприяв той факт, що Бог відкрився їм через Авраама та інших їхніх вождів. Тому Єрусалим став символом релігійної підготовки для появи християнства.

Іудаїзм вважається предтечею християнства ще й завдяки утвердженню духовного монотеїзму. Іудеї запропонували світу надію на прихід Месії, який принесе праведність, та найчистішу на той час систему моралі. Високі вимоги Десяти заповідей (Декалогу) виділяли іудаїзм серед інших сучасних йому панівних моральних норм. Адже для іудеїв гріх був не зовнішнім недоліком поведінки, як для греків і римлян, а відхиленням, яке виявлялося насамперед у внутрішній розбещеності, а вже потім — у поведінці. Цей моральний підхід Старого Завіту сприяв появі вчення про гріх і його прощення, яке правильно відображало проблему гріха. Іудаїзм при цьому стверджував, що спасіння можливе тільки від Бога, його неможливо знайти у раціоналістичних філософських системах або язичницьких релігіях.

Найголовніша заслуга іудеїв полягає у тому, що саме вони дали новій релігії її основу — Старий Завіт (Біблію). Навіть поверхове ознайомлення з Новим Завітом підтверджує, наскільки глибоко Христос і апостоли шанували Старий Завіт як відкриття Бога людству. Чимало язичників також читали його і були знайомі з основами іудейського віросповідання. Поява синагог, які стали органічною частиною іудейського життя і принесли багато користі у період виникнення, розвитку і проповіді християнства, також має непересічне значення.

Ще одна немаловажна деталь: Палестина — місце народження нової релігії — була розміщена у стратегічно зручному місці, на перетині шляхів трьох частин світу — Азії, Африки і Європи. Значна кількість воєн давньої історії велася за право володіти саме цим районом. Отже, грецька і римська культура, а також іудаїзм стали благодатним підґрунтям для зародження і поширення християнства. Тому християнство з'явилося у сприятливому місці і у сприятливий час.