Фрейдистський напрям вільнодумства

Реферат

Психоаналітичне тлумачення релігії безпосередньо пов'язано з творчістю З. Фрейда. Його інтерес до дослідження релігії вперше мав вияв у праці «Нав'язливі дії і релігійні обряди», а згодом — у «Тотем і табу», «Майбуття однієї ілюзії», «Мойсей і монотеїзм». У них відомий психіатр торкнувся майже всіх суттєвих релігійних проблем свого часу: походження, еволюції і перспектив існування релігії, сутності релігійних уявлень, почуттів і ритуалів; ролі релігії у житті людства, її відношення до моралі, права, науки, мистецтва тощо.

Релігійне вчення, на думку Фрейда, дає нам історичну правду, а тому відмова від нього у мабутньому є відмовою від історичної істини. Як основний фактор культурного розвитку людства, релігія гальмує, витісняє прояви природних пристрастей, загрозливих для культурного прогресу. І в цьому полягає її основна відмінність від звичайних неврозів як засобів витіснення тільки сексуальних потягів. Тому вчений називав релігію найважливішим елементом «психічного інвентарю культури» на тривалій «донауковій» стадії її розвитку. Без релігії, твердив він, не було б людської культури, не виникли б і не утвердилися б моральні норми, різноманітні соціальні інститути.

Отже, Фрейд не заперечував релігію. Здебільшого критикували не власне релігію, а лише її найконсервативніші аспекти і його послідовники. Фрейдизм породив багато релігієзнавчих та теїстичних концепцій. Серед них теорія про релігію як фактор репресії. Так, відомий представник сучасного фрейдизму Філіп Ріф вважав, що завдяки релігії з'являється покірність владі, довір'я їй та залежність від неї.

З точки зору американського психолога Еріка Еріксона (1902—1994), буття релігії ґрунтується не на страху, а на почутті «суттєвої довіри» («basic trust»), що має глибшу основу. Воно коріниться у стосунках між батьками і дітьми, в яких актуалізуються перші вияви релігійності. Тому як релігія, так і теологія є невід'ємними аспектами людського існування. З погляду американського психолога Карла-Ренсома Роджерса (1902—1987), в основі релігійності — не невростичне почуття пригніченості, що своїм корінням сягає інфантильної потреби особи в батьках чи інших дорослих заступниках, а неуникна залежність людини від інших людей. Отже, послідовники Фрейда відійшли від розуміння релігії як масового неврозу. Для них характерне сприймання релігійного почуття не як патології, а як норми, що випливає з природних людських стосунків. Чимало представників цього напряму розглядають релігію як необхідний і сприятливий фактор існування, вважаючи, що ідея Бога посилює відчуття реальності сприйняття світу.