Моральне вчення християнства

Реферат

Перші віросповідні правила християн було сформульовано апостолом Павлом у його Посланнях (Рим. 10:9; Кор. 12:3; 15:3—5). Вони вимагали передусім сповідання віри в Ісуса Христа, його викупну жертву та чудесне воскресіння. Це був своєрідний загальнообов'язковий для всіх християн догматичний мінімум.

Символ віри. Зі становленням і розвитком християнства виникла ціла низка правил та Символів віри, які регламентували й спрямовували життя християнських громад перших століть нашої ери. Та найсуттєвішим із них став Нікео-Константинопольський Символ віри, що був затверджений на перших двох Вселенських соборах.

Символ віри — стислий виклад головних догматів певної релігії, безумовне виконання яких є обов'язком віруючого.

Усі християни дотримуються такого Символу віри:

— існує один всемогутній Бог, який своїм словом усе створив, всім керує та існує вічно;
— Бог є справедливий суддя, що за добро нагороджує, а за зло карає;
— Бог — один, але в трьох іпостасях (особах): Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий; три іпостасі утворюють Пресвяту Трійцю;
— Син Божий став людиною, страждав, помер і воскрес задля спасіння людей;
— Ісус Христос заснував єдину соборну й апостольську церкву, в якій відбувається спасіння людини Божою благодаттю;
— є вічне життя і воскресіння покійників.

Ці положення є обов'язковими для визнання їх християнами. Аби витлумачити їх глибинну сутність, було створено особливі тлумачні книги — катехізиси. Це дохідливі посібники для релігійного навчання. Символ віри, сформований на Нікейському та Константинопольському Вселенських соборах, визнається трьома основними напрямами християнства: православ'ям, католицизмом та протестантизмом. Католицька церква сповідує ще й восьмий пункт Символу віри (про Святого Духа) з додатком filio que (філіокве, тобто «і від Сина»), який означає, що Святий Дух виходить не лише від Бога-Отця, а й від Бога-Сина.

Заповіді Мойсея. Основою і першим джерелом моральної доктрини християнства є Десять заповідей Божих, які були дані пророкові Мойсею на горі Синай (Вих. 20:2—17).

1. Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства. Хай не буде тобі інших богів передо Мною.
2. Не роби собі кумира і всякої подоби з того, що на небі вгорі і що на землі долі, і що у воді під землею. Не вклоняйся і не служи їм.
3. Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно.
4. Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий — субота для Господа Бога твого.
5. Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!
6. Не вбивай!
7. Не чини перелюбу!
8. Не кради!
9. Не свідчи неправдиво на свого ближнього.
10. Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що у ближнього твого!

Перші чотири заповіді, що зводяться до праведного боговшанування та богопоклоніння, є витоками людської моральності. Їх дотримання породжує цілу низку інших чеснот: смирення, щедрість, шанобливість, відсутність користолюбства, щирість, правдивість тощо.

Заповіді Ісуса Христа. Другим джерелом християнського морального вчення, за Біблією, є дев'ять заповідей блаженства Нагірної проповіді Ісуса Христа (Мт. 5:3—12).

1. Блаженні убогії духом, бо їхнє Царство Небесне.
2. Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.
3. Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони.
4. Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони наситяться.
5. Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть.
6. Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.
7. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
8. Блаженні вигнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне.
9. Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради мене. Радійте та веселіться — нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами.

Осмислення стверджувальних заповідей Нагірної проповіді Ісуса Христа засвідчує, що людина може досягти повноти власного духовного існування — блаженства — тільки шляхом культивування в собі таких моральних чеснот, як смиренність, каяття, правдолюбство, милосердя, лагідність, миролюбство, мужність у борні за правду і справедливість. Нагірна проповідь принципово по-новому переосмислює моральні настанови старозавітного закону.

Так, не лише звертається увага на обов'язковість зовнішніх дій («не кради», «не вбивай»), а й наголошується на важливості праведного внутрішнього стану, духовного спрямування. Тобто праведними мають бути не тільки вчинки, а й помисли. Старозавітна норма «око за око, зуб за зуб» взагалі нівелюється скасуванням помсти і встановленням домінування принципу любові, що випливає з двох заповідей Божих: «Люби Господа Бога всім серцем своїм і всією душею, і всією своєю думкою» і «Люби ближнього свого, як самого себе». Адже на цих двох заповідях, як учив Ісус Христос, увесь Закон і пророки стоять (Мт. 22:37—40).

З Нагірної проповіді слідує головне правило практичної моралі: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому — Закон і Пророки» (Мт. 7:12).