Проблема життєвого вибору
(за романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»)

10 клас

Роман П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» є вершиною української літератури. Цей твір соціально-психологічний, у ньому соціально-історичний аналіз дійсності поєднується з глибоким психологічним дослідженням внутрішнього світу людини. В алегоричній назві роману звучить головна ідея: воли — образ знедоленого селянства — не ревли б, якби була їжа. Твір «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панас Мирний та його брат Іван Білик почали писати під враженням розповіді про реальну людину — розбійника Василя Гнидку. Він уперше був надрукований у 1880 році в Женеві. При перевиданні в Росії автори дали йому назву «Пропаща сила». Цей новаторський роман став першим зразком великої епопеї в українській літературі.

Головний герой роману — Чіпка Вареник. Це образ селянина-бунтаря, невтомного шукача правди, котрий зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став «пропащою силою». У творі докладно описується формування характеру героя, наростання його протесту проти поневолення людини. Малий Чіпка ріс і виховувався без батька, у холоді й голоді, в атмосфері недоброзичливості і ворожості. Тільки бабусині казки розширювали кругозір хлопчика, примушували його задуматись, викликали часом не зовсім дитячі запитання. Коли Чіпку за впертість прогнав багатій Бородай, він «поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника». Усе пригнічувало дитячу душу. До злиднів додавалися ще й моральні страждання: сільські діти не приймали хлопчика до свого гурту, обзивали його «виродком», «байстрюком». У цей час у нього почало визрівати почуття ненависті до гноблення і насильства: «І прокидалася невеличка злість у його невеличкому серці, росла, виростала».

Але Чіпка не тільки ненавидів, а й любив. Він зростав допитливим і спостережливим хлопчиком. Розповіді баби Оришки і діда Уласа вчили любити людей, бути співчутливим, добрим, не творити зла. Та все ж таки зло проросло в його душі пізніше. А маленьким Чіпка любить життя, красу природи, усім цікавиться. Це прагнення до знань допомогло Чіпці розпізнати неправду в житті. Ненависть до панів стає його найбільшим болем. Це почуття підсилюється, коли у Чіпки забрали його власну землю. Розуміючи, що без землі немає життя і волі, він рішуче виступає на боротьбу, але зазнає поразки.

Чіпка не може змиритися з такою дійсністю і, приставши до ватаги злодіїв і розбишак, пиячить, бешкетує, грабує. Після втрати землі хлопець утрачає віру в справедливість. Своє горе та безнадію Чіпка починає топити у чарці, а потім і грабувати. Біль змученої душі, соціальна несправедливість — ось що штовхнуло хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва.

Чіпка вважає відбирання свого ж добра, привласненого іншими, багатшими, сильнішими, несправедливим. Він мріяв бути господарем на своєму клаптику землі, але мрії не здійснилися, хоча хлопець цього прагнув. Після одруження з Галею Чіпка повертається до чесної хліборобської праці. Його поважають люди, обирають у земську управу, але пани знайшли привід і вигнали його звідти; бо був селянином. Кривда, яка знову впала на Чіпчину голову, була тим останнім поштовхом, що зламав життя правдошукача.

Головний герой стає на стежку сліпої помсти. Хлопець із правдошукача перетворюється у звичайного кримінального злочинця. Найблагородніші пориви душі головного героя перекреслюються злочинами. Чіпка, не знайшовши шляхів боротьби проти кривдників, стає «пропащою силою», у якого попереду — каторга.

Головний герой роману ціле життя шукав правду і не знаходив її, хотів жити щасливо, але йому не давали змоги, тому в душі Чіпки стався злам, і хлопець стає на згубний шлях розбійництва, яке приводить його до кримінального злочину. Чіпка зробив свій особистий вибір у житті.