Сатиричне зображення стяжателів, експлуататорів,
міщан у п’єсі «Хазяїн». IV варіант

10 клас

П'єса І. Карпенка-Карого «Хазяїн» присвячена зародженню капіталістичних відносин в Україні. В центрі твору — яскраві представники цього класу. Зокрема, головний герой п'єси — Терентій Пузир.

Яскравою рисою характеру цього «аграрія» є ненаситна жадоба до збагачення. Пузир просто засліплений нею і цілком підкорений їй. Всі його інтереси зводяться до того, як більше розбагатіти. Але ж для чого? Над цим питанням Пузир не замислюється. Він весь знаходиться в полоні процесу «стяжання для стяжання». Пузиреві властиві такі риси, як безчесність, несправедливість, жорстокість, бездушність, деспотичність. Він — некультурна, честолюбна, скупа та жадібна людина. В образі Пузиря автор показує людину, яка переконана в своїй правоті завжди і в усьому. Він вважає себе чесним і справедливим по відношенню до своїх робітників, не помічаючи, що ті голодні і виснажені.

Драматург надзвичайно реалістично і колоритно виписує образ Пузиря. Це представник українських сільських куркулів, які розбагатіли за допомогою різноманітних шахрайських методів, особливо ошукування та експлуатації простого люду. Яскравим підтвердженням цього у тексті є розпорядження Пузиря, яке він дає Ліхтаренкові, своєму економу: «Наділи мужицькі на десять літ в оренду взять! А як мужик зостанеться без землі, роби з ним, що хочеш...».

Але, вже ставши мільйонером, Терентій прагне до ще більшого накопичення капіталу, він постійно вишукує, «де б більше закупить землі, бо скільки б чоловік її не мав — все бракує». Нажива стала стимулом життя Пузиря. І, здавалося, багата людина мала б допомагати біднішим верствам населення. Та де там! Діло доходить до того, що Терентій починає ненавидіти слабких і беззахисних бідняків. «Терпіть не можу цієї бідноти, — каже він Феногенові (своїй «правій руці»). — Як побачу старця, то, здається, тікав би від нього скільки сили». Скнарість мільйонера набула таких розмірів, що він роками носив смердючий, брудний і драний халат, шкодуючи грошей на придбання нового. Як і більшість багатіїв того часу, через прагнення до наживи Пузир зовсім не цікавиться культурним життям. При всій своїй заможності він відмовляється пожертвувати гроші на пам'ятник І. П. Котляревському. Звісно, бо ж треба витрачатися, а він звик брати участь лише у здобутті грошей. «Чудні люди! — каже він. — Голодних годуй, хворих лічи, школи заводь, пам'ятники якісь став!..». Так, він перший дізнається про недорід (і як наслідок цього — голод) під Херсоном і вже будує плани наживи на людському горі: за безцінь купити худобу у селян.

Але Терентій не один іде до мети безмежного багатства. В цьому йому допомагають підручні. Феноген — схильний до лакейства, плазування, догоджування своєму «хазяїну». Він в усьому прислужує Пузиреві. Такі, як він, користуються правилом: «плазуй і наживайся». Ліхтаренко, який більш за все на світі полюбляє гроші. І здобуває він гроші жорстокими, підлими і нечесними способами. Його життєве кредо: «не ти візьмеш, у тебе візьмуть». Інший економ Зеленський не має такої безжалісності та спритності, як Ліхтаренко. Його дії щодо селян мають поміркований характер. Саме за це й не любить його Пузир.

За такої ситуації в самій родині Терентія назріває конфлікт, виникають суперечки з наймитами. Але хазяїн-мільйонер, захоплений єдиною метою — наживитися, не звертає на це уваги; врешті-решт він помирає в момент найбільшого розмаху своїх шахрайських дій.

Завдяки яскравій індивідуалізації Пузир та його помічники виступають перед нами як живі конкретні люди. Тому образ Пузиря посів почесне місце серед «стяжателів», відомих у світовій літературі.