Поетичне змалювання образу вічного революціонера
в поезії «Гімн». III варіант

10 клас

І. Франко — це видатний діяч нашої культури. З уроків літератури ми знаємо, що він писав поезії та прозу (оповідання, повісті), але був не тільки письменником, але й літературознавцем, критиком і активним суспільним діячем. Ці сфери діяльності, звичайно, вплинули і на його літературну творчість. Зокрема, він був учасником соціально-демократичного руху, а отже, захоплювався ідеєю революції, яка змінила б політичну і економічну ситуацію на краще, в результаті чого у світі запанувала би справедливість. Ці його погляди відбилися в поезії «Гімн», що є прологом до першої збірки І. Франка «З вершин і низин».

«Вічний революціонер» — це не якийсь конкретний, реальний образ борця за «поступ, щастя й волю». Це дух, уособлення всіх кращих поривань людини, те, що постійно штовхає її до дій в ім'я справедливості. Він виник не сьогодні і не вчора, а «від тисяч літ родився», на те він й «вічний». Але, на жаль, не завжди мав умови для того, щоб «розповитися», тобто стати на ноги і йти «о власній силі».

Ліричний герой перераховує безліч перешкод, що ставали на шляху «вічного революціонера»: це і церква («попівськії тортури»), і ті засоби, якими правителі приборкували борців за справдливість (в'язниця, військо, зброя, шпигуни). Але всі ці перепони не перешкодили поступу «вічного революціонера», бо, власне, що може спинити дух?

Шлях «вічного революціонера» передається в поезії рядом дієслів: ось він тільки випростався, тобто випрямився, піднявся, потім він міцніє і вже не йде, а «спішить туди, де дніє», де він потрібний.

Цей дух не є властивістю однієї чи кількох людей. Його здатні почути мільйони і піти за його покликом. Він здатний підняти весь народ: і селян, і робітників, — і тоді:

«Вічний революціонер» — це не тільки дух, це і «наука, думка, воля». А все, що протистоїть їм, уособлюється в образі пітьми як чогось непрогреснвного.

І. Франко вірить в те, що «вічний революціонер» переможе «злу руїну» і ніщо не спинить його поступу, схожого на рух лавини. «Гімн» поет завершує риторичним запитанням:

«Розвидняющийся день» протистоїть пітьмі і злій руїні. Це те щасливе майбутнє, ознаками якого і стануть «поступ, щастя, воля».

Підводячи підсумок, я хотіла б зауважити, що І. Франко не говорить саме про збройну боротьбу, бо мета «вічного революціонера» — пробудити свідомість мільйонів, а не підняти їх на кровопролиття. Тому не можна однозначно стверджувати, що він передбачав революцію 1917 року. Поет просто виразив настрої сучасності, коли почали з'являтися думки про несправедливість існуючого устрою і можливість його зміни.