Мотиви туги і страждань у збірці «Зів’яле листя». II варіант

10 клас

Лірична драма І. Франка «Зів'яле листя» створювалась більше десяти років і вийшла в світ у 1896 році. Збірка об'єднала поезії переважно з сумними, журливими мотивами. В ній оспівуються глибокі почуття палкого, але нещасливого кохання. Вона була написана в один з найважчих періодів життя поета. Жорстоке переслідування польською та українською буржуазією, третє ув'язнення, недопущення до викладання у Львівському університеті — всі ці болючі удари затьмарювали душу поетові, викликали сумні мотиви в його творчості. Появі цих мотивів сприяло також і те, що поет не був щасливий в особистому житті. Збірка складається з трьох частин, які названі жмутками. В ній розкривається глибока душевна трагедія ліричного героя, викликана важкими обставинами громадського та особистого життя, зокрема нерозділеним коханням. Звідси й назва збірки як художній образ втрачених надій.

Перший жмуток позначений здебільшого весняними, життєстверджуючими мотивами «молодої любові». Чари кохання підносять героя, оволодівають його душею. Герой ще намагається знайти раціональне пояснення своєму станові: «Не знаю, що мене до тебе тягне...», «За що, красавице, я так тебе люблю...». Але «блідая, горем п'яна, безнадійна любов» все владніше опановує всіма його думками й почуттями. Вогонь кохання, який спершу зігрівав душу, починає її спопеляти: «А в серці холод... Дим довкола, дим!».

Більшість поезій другого жмутку витримана в народно-пісенній стилістиці. Саме до цієї частини належать такі перлини, як «Чого являється мені...», «Ой ти дівчино, з горіха зерня...», «Якби знав я чари...», «Червона калино, чого в лузі гнешся...». Це поезія літа, спогадів про весну кохання, настроїв туги й розлуки. Страждання героя набувають загального характеру. Кохана дівчина втрачає реальні риси в його свідомості, і марно він намагається відтворити той образ, що являється йому у снах. Пафос руйнування ілюзії, ідеалу, мрії звучить у цьому жмутку на повну силу.

Третій жмуток — то поезія зими, де панує смерть. Руйнується світобудова і світосприйняття героя, в центрі якого стояв ідеал: «Вона умерла! — ні, се я умер». Душа героя мертва. Виснажений, спустошений і надломлений, ліричний герой залишається наодинці з собою, готовий навіть до самогубства. Вічний, як природа, пошук людиною гармонії у своїй душі — так можна визначити тему ліричної драми «Зів'яле листя». Головний мотив, що об'єднує всі твори книжки — перебіг внутрішнього життя закоханої людини від зародження почуття до його краху.

Чи не найкращим в інтимній ліриці І. Франка визначається вірш «Чого являєшся мені у сні?». Він був покладений на музику композитором К. Данькевичем. Герой намагається забути, вирвати з серця образ дівчини, що не відповідає на його любов. У неї «німі уста», очі нагадують «криниці дно студене». Але герой просить приходити хоч у сні до нього, щоб зазнати щастя хоч так. Автобіографічною є поезія «Тричі мені являлася любов». Перша юнацька весняна любов до Ольги Рошкевич «несміла, як лілея біла, з зітхання й мрій уткана». Друга — любов до Юзефи Дзвонковської, що відмовила поетові, бо відчувала смертельну недугу і справді передчасно померла. Це була «таємна й недоступна, мов святиня», жінка і таке ж кохання. Була й третя — Целіна Журавська, яку поет кохав платонічною любов'ю, опоетизувавши її образ. Може, тому збірка має три жмутки — три кохання в житті поета.

«Зів'яли листя» — одна з найкращих збірок інтимної лірики в українській літературі. Ці хвилюючі, писані кров'ю серця рядки, Іван Франко наповнив не тільки своїми почуттями, а й усім тим, що є в нашій мові найніжнішого, найсердечнішого.