Показ побуту, повір’їв, звичаїв у творі
«Тіні забутих предків». IV варіант

10 клас

У творі М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» зображене життя гуцулів, тобто мешканців Карпат. Їхній побут, традиції, мова настільки відрізняються від побуту, традицій, мови інших українських селян, що може виникнути така думка, що гуцули належать до зовсім іншого народу. Але, швидше всього, цей дивний народ, що заховався десь у Карпатах і мало турбується проблемами іншого світу, багато зберіг і запам'ятав від наших спільних предків.

Те, що побут гуцулів сильно відрізняється від, скажімо, побуту слобожанцїв, безперечно пов'язано із гірською природою. Їх життя залежало не стільки від врожаю, скільки від худоби. Високо в горах розташовані полонини, на які усі околишні села зганяли свою худобу чабанам. Найбільшими ворогами для людей були ведмідь та вовки, які могли напасти на овець і роздерти їх. Для гуцула смерть маржинки, як на їхньому діалекті називалась худоба, була страшнішою від смерті близької людини.

Життя гуцулів проходило у горах поруч із худобою, і всі їх легенди були пов'язані з нею. Наприклад, Івась ще з дитинства знав, що у лісах повно лісовиків, які пасуть свою маржинку. Самому йому довелося побачити щезника, що сидів на камені і дув у флояру свою улюблену пісеньку «Нема моїх кіз...». Блукаючи по горах, він зустрів нявку. Вона обернулася Марічкою і заманювала його до провалля. У переказах говорилося про те, що нявки тільки спереду схожі на людей, а ззаду видно тільки їх нутрощі, тому Іван намагався «йти так, щоб не лишитись позаду і не побачить, що у Марічки замість одежі, замість спини...». Іван добре знав, що перед ним не Марічка, а нявка, але йому було добре з нею, він знову ставав щасливим, як багато років назад. Його любов до Марічки була така велика, що він рятує її від чугайстра, який роздирав нявок на шматки. Умліваючи від утоми, Івась танцював з ним, щоб відвернути його увагу від нявки. Йдучи на її крик, він зірвався у провалля. Цю оповідь можна сприймати, як фантастичну, але, мені здається, що це — просто видіння, викликане великим стражданням і болем. Гуцули вірили у нечисту силу, знали, що вона насправді існує. Це було так же природно, як існування ведмідя-«вуйка».

Вірили гуцули і у те, що нечиста сила є й у селах. Такими, наприклад, вважалися сусіди Палагни та Івана. Хима перекидалася ввечері на білого пса та металася по сусідських загородах, шкодячи худобі. Це через неї, була впевнена Палагна, худла руда корова, давала менше подою. Сусід Юра прирівнювався ними до Бога, бо тримав у своїх руках усі сили земні й небесні. Палагна сама бачила, як одного разу він зупинив хмару, повернув її в інший бік від полів.

Цікаво зображений у творі обряд похорону, у якому відбилися елементи християнські і язичницькі. Сумні позіхання і голосіння Палагни, що сприймалися не стільки як вираження реального горя, а як справжній твір мистецтва, змінюються на танці, пісні, сміх, залицяння.

Отже, М. Коцюбинський показав побут і вірування гуцулів ніби з середини: він не описує їх, а перетворюється сам на гуцула, для якого арідник, щезник, нявка — це справжня реальність, яка співіснує із людською. Тому все у творі виглядає природно, так, ніби воно відбувається насправді.