«Тіні забутих предків» — дума про добро і зло,
любов і ненависть

10 клас

Хто з нас у дитинстві не уявляв собі вїдьом, чаклунів, домових? Хто не мріяв уночі сходити до цвинтаря, щоб перемогти в собі страх?

У світ таких казкових істот потрапляємо ми, коли відкриваємо твір М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». У цьому творі, як у «Лісовій пісні» Лесі Українки, вражають описи природи, народні повір'я, дійсність переплітається з міфами. Іноді читаєш і не розумієш, в якому світі ти перебуваєш: в реальному чи казковому.

У центрі твору — образ Івана. Стрункий і міцний, як смерічка, легінь, поетична натура. З дитячих років Іван жив серед природи, виховувався на гуцульських повір'ях, легендах, казках. Захоплюючись грою на сопілці, він намагається вловити, як і Лукаш, мелодії, що звучать у природі. Його кохана Марічка змальована в ореолі музики і пісень. Дружба Івана з Марічкою повна краси й чистоти. Але чомусь у житті ніколи не буває так, щоб чистоту людських почуттів не чіпали брудні руки, не заважали жити. Сюжет цього твору перегукується з трагедією Шекспіра: Марічка та Іван — карпатські Ромео і Джульетта. В обох творах у ворогуючих родах є діти, які кохають одне одного, але давня ворожнеча стає їм на перешкоді. Як і в трагедії Шекспіра, герої Коцюбинського гинуть, але кохання перемагає все.

М. Коцюбинський в сюжетну лінію вплітає таємничий казковий світ, тому кохання видається героям дивною загадкою, що має велику силу над людьми.

Читача зачаровує дружба Івана з Марічкою, ніжна й поетична. В їхніх стосунках «все було так просто, природньо, відколи світ світом, що жодна нечиста думка не засмітила їм серця».

Цьому поетичному життю, повному гармонії й музики, овіяному чарами природи, М. Коцюбинський протиставляє життя Івана з Палагною після смерті Марічки. Тяжко переживши загибель подруги, Іван через кілька років одружився. Палагна була «з багацького роду, фудульна здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю». Вона полюбляла пишний одяг і дбала лише про господарство. Чи може цей образ затьмарити образ Марічки? Звичайно, ні.

Вічно заклопотана своїм ворожінням і худобою, вона не змогла зрозуміти Івана, підтримати його кращі пориви. Життя їхнє текло, наповнене турботами про господарство, яке потребувало вічної праці. Але Івана не задовольняло сите, спокійне існування з грубою, обмеженою дружиною, його сушила туга за іншим, красивим життям, за Марічкою, що стала для нього уособленням усього поетичного, гарного, світлого.

Автор на образах Палагни і Юри показав нам характери суворі, бездушні, жорстокі, а протистоять їм — дуже чутливі й вразливі.

Загинула Марічка, утратив Іван радість та поезію життя. Весь час він прислухався до голосу, що звучав в його душі, нагадував про юність і кликав до вільної поетичної любові. Він допомагав йому краще зрозуміти красу природи, життя, красу ніжної, чулої жіночої душі.

На жаль, кінець твору трагічний: Іван та Марічка загинули.

Але залишилось їхнє чисте кохання — в шумі смерек, звучанні трембіт, у далекій пісні:

Врешті-решт, зло, ненависть, підступність, жорстокість — все це ніщо порівняно з великою силою кохання, на якому тримається світ.

І ця казка не має початку й кінця.