Мотив сенсу людського життя у драмі–феєрії
«Лісова пісня». I варіант

10 клас

Наприкінці одного століття і на початку нового людину частіше допікають «кляті вічні питання». Магія чисел — стара річ, але є щось у зміні століть, якщо це навіть умовність календаря. І ми також відчуваємо якесь хвилювання на зламі епох, як і наші предки. Найчутливіше відгукуються на потреби душі музика та поезія. Так було і тоді, коли Леся Українка писала-виспівувала «Лісову пісню».

Багато смислу в цій великій драмі. Людина і природа, вічне і тлінне, вірність коханню як вірність найкращому у собі, талант і буденність... Фольклорні образи і сюжети в інтерпретації Лесі Українки дають можливість пошуку відповіді на запитання: для чого живе людина? Спочатку відповідь дає Мавка, не людина, частка живої природи. Вона не «байдужа природа», що «сяє красою вічною». Мавка — це, як не дивно, квінтесенція людяності. Її єдність з природою не рветься, коли лісова дівчина обирає людське життя з його повсякденною працею, турботою, обов'язком. Леся Українка не протиставляє цивілізовану людину і невинну дикунку. Вона протиставляє ставлення до природи тих, хто відчуває себе її часткою, і тих, хто загарбницьку жадобу і зневагу до усього «інакого» вважає мірою людяності. Це питання тільки поставало на початку XX століття, але з великою проникливістю Леся Українка вже вказала, що той, хто не буде відчувати себе дитиною гармонійної природи, не зможе її опанувати і втратить людське обличчя. Історія дала страшні докази правоти цьому.

Талановитий Лукаш має тонку душу, що грає так, як сама весна, він не зміг оборонити кохання, зрадив дівчину, яка для нього переступила застереження мудрого лісовика: «Минай людські стежки, дитино». Талант, не скріплений мужністю, стає оманою, марою. Буденність, мов хижа звірина, розірве чарівні стосунки, поглине кохання і музику. Тому Лукаш повинен зріктися або сопілки і Мавки, або забобонів, пихи, нерішучості, які тримають його в полоні материнських та жіночих уявлень про «гарне життя». Лукаш безвільно підкорюється «людській правді», яка обертається на бездушність та зраду. Його покарано — але не Мавкою, це було б неправдою у характері образу. Лукаща карає лісовик, щоб помститися за Мавку, обертає хлопця на вовкулаку. І це дуже символічно: він не невинна у своїй жорстокості тварина, але й не людина, що відповідає за свої вчинки. Отак і тиняється Лукаш між двома світами, неспроможний стати природною часткою одного з них.

Мавка прощає коханого, і це має великий сенс. Любов не знає помсти, і на питання, навіщо існує людина, Леся Українка відповідає: для кохання, творчості, бо все минеться, а це залишиться.