Два світи зіткнулися у «Лісовій пісні» — добро і зло, природа і буденність. І між цими світами — «людський хлопець», відкритий і талановитий настільки, щоб закохати у себе гармонійне породження природи, але й темний, нерозвинений душею настільки, щоб його згубити. Хто ж він такий насправді? Портрет героя у драматичному творі дуже важливий для його характеристики. Леся Українка акцентує увагу на зовнішній привабливості хлопця, витонченості, яку видно навіть у одязі: тонка сорочка-вишиванка, червоний пояс і червона застібка. Але в портреті є дещо більш важливе: в очах Лукаша «є щось дитяче». Це не тільки від його віку. Дитяча душа проглядається в усьому: у відкритості до краси, потязі до незвичайного, несвідомій поетичності. Далі автор уводить дуже важливу рису — надзвичайний талант. Лукаш не сказав ще нічого істотного, але ми вже звернули увагу: прийшовши подивитися на місце, де будуть ставити хатину, він зайнятий більше тим, щоб зробити сопілку. І на зауваження дядька, який питає, навіщо йому так багато сопілок, по-дитячому відповідає:
Грає хлопець так, що від його музики, як від сонця, пробуджується природа. Розпускається листя на деревах, золотіють та біліють квіти. Заслухується лісова Мавка... Лукаш — лагідний, щирий хлопець, з повагою він ставиться до старших, з любов'ю — до дядька Лева. Але дитяча нерозвиненість душі не дає йому змоги зрозуміти значення того нового, що надає його життю зустріч з надзвичайним коханням. Нерішучість, залежність від матері — зворотний бік його характеру, ніжної вдачі. Конфліктів він уникає навіть в уяві. Коли Мавка питає його, чому він сам не знайде собі жінки, він відповідає так, що стає зрозумілим: а що як мати не прийме його вибору? Закохавшись у Мавку, Лукаш ставиться до їх зустрічі, як до приємного сну, і не робить подальших кроків. Ця нерішучість, неготовність до боротьби за своє почуття, за кохану показані далі в усій «красі». Мати прискіпується до Мавки, а Лукаш, спробувавши боронити дівчину, одразу ж поступається. Людський світ в образі Килини святкує перемогу над поезією та талантом. Матеріальні цінності здаються чимось більш стійким, ніж музика та кохання, які не можна сховати у сундук, зварити в печі та потримати в руках. Негативні риси Лукаша перемагають, він зраджує кохання. Але Леся Українка не виносить остаточного вироку. Обернений на вовкулаку, Лукаш тужить. Чисті витоки його душі змивають бруд, надають рішучості. Мавка прощає невірного, слабкого коханого. У випробуваннях визріває його душа, мужніє талант. Надією на життя лунає серед зими весняна пісня Лукашевої сопілки. |