У новелі «Камінний хрест», що має символічну назву та базується на конкретному факті, В. Стефаник торкається болючого питання: еміграції селян за океан у пошуках кращої долі. Він показує, як крайня нужда жене селян з рідного краю на чужину. Письменник сам був свідком того, як з його села Русова сотні родин їхали до Канади і США. Еміграція галицьких селян до Америки була для Стефаника не просто темою, а особистим болем. Навчаючись у Кракові, він день у день спостерігав, як тисячі «людей у кожухах», одурені агентами, що вербували їх до Канади, вибиралися за океан, душилися в поїздах, мерли від хвороб на вокзалах, у портах та на пароплавах. Звичайно, Дідух — це узагальнений образ багатьох галицьких селян. Він жив у Рахові, а потім виїхав за океан, залишивши пам'ять про себе — камінний хрест, який і досі стоїть на горбі в Раховї. Основний наголос письменник робить на соціальних причинах еміграції. Іван Дідух виріс у поневіряннях. З дитинства був наймитом, а потім пробув 10 років у війську. Коли ж він повернувся з війська, то батьків живими вже не застав: «А всього маєтку лишив йому тато букатого горба щонайвищого і щонайгіршого над усе сільське поле». Дуже бідним був Іван Дідух: «Відколи Івана Дідуха запам'ятали в селі газдою, відтоді він мав лише одного коня і малий візок із дубовим дишлем». Він працював у полі з конем, запрягався... на себе Іван накладав малу мотузяну гилею». Сини та невістки умовили матір, а та почала умовляти й батька, що треба їхати до Канади. «Ти наш тато, та й заведи нас до землі, та дай нам хліба, бо як нас розділиш, та й не буде з чим киватиси». Іван Дідух та його односельці ясно розуміють, чому люди змушені кидати свою рідну землю й тікати світ за очі. Винні пани, що довели народ до злиднів, «але колись на ці землі буде покаяння». Зіставляючи Канаду з могилою, В. Стефаник підкреслював, що переселення туди не може бути для селян виходом з тяжкого становища. Письменник засуджував еміграцію за океан, де українських селян перетворювали на рабів. Зараз знову повторюється те саме: українці виїжджають будь-куди за кордон. Та навряд чи на них там щось добре чекає... |