О. Вишня — видатний український гуморист

11 клас

Лагідна усмішка, мудрі очі — це портрет представника української сатирично-гумористичної літератури Остапа Вишні (Павла Михайловича Губенка). Свій народ, свою землю любив Павло Михайлович над усе. У щоденнику Остап Вишня з великою гордістю пише, що він завжди відчував себе слугою народним — і з того був щасливий, бо все своє життя хотів зробити народові щось хороше. Можливо, звідси і бере початок лірично-гумористичний струмінь його спадщини. Вишневий сміх — веселий, щирий, здоровий.

Зупинимось не на тих творах, де автор сатирично викриває ворогів народу, проаналізуємо твори, пройняті теплим гумором, ніжністю і щирістю почуттів.

Цикл творів «Моя автобіографія» вводить нас у світ дитинства письменника. Скільки тепла і любові до рідних людей, до вчителів, до батьків передає нам автор в однойменному оповіданні. За легкістю розповіді і гумором уважний читач спостерігає злиденність життя селян, їх згорьовану працю і прагнення «вивести своїх дітей у люди».

В оповіданнях «Як ми колись учились», «Ох і лікували нас» Остап Вишня розповідає про те, як дітей змалечку привчали працювати, як знахарством лікували. «Дуже рано починалась професійна освіта на селі»: дитина ще тримається за мамину спідницю, а їй уже доручають вигнати гусей за ворота. Хоча найвища наука — це пасти коней...

З любов'ю до своїх односельців розказує автор про лікування різних хвороб. «Баба Палажка, по-моєму, значно професоріша від самого професора». Знахарство, молитви — ось ліки від усіх хвороб на селі. Розповідаючи про недостатній рівень освіти народу, Остап Вишня, як цікаву казку, розказує нам про єдиний «медичний центр» на селі — бабу Палажку. Автор самобутньо передає колоритну лексику, певні дійства, що супроводять процес лікування. Кожен рядок твору перейнятий любов'ю до людей, котрі нехитро жили і щиро допомагали один одному.

Ненав'язливо повертає нас гуморист до природи циклом оповідань «Мисливські усмішки». Ліричний герой кожного оповідання захоплено розповідає про пригоди на полюванні.

І ми бачимо, що для героя головне — не вбити дичину, а побути серед природи, помилуватися рідним краєм. Розповіді сповнені дотепних жартів, анекдотів. В оповіданні «Як варити і їсти суп із дикої качки» ліричний герой пояснює, що головне — не забути стопку на полювання, бо не буде чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тоне. Коли ж повертаєтесь з полювання, то слід іти повз базар... А коли ваші рідні запитають, чого в качки горло перерізане, то треба сказать, що летіла, побачила, що під прицілом, виходу не було, узяла та й... зарізалась.

Тонкий гумор, любов до природи, до людей наскрізно проймають твори Остапа Вишні. Його сміх не ображає, а виліковує, виховує людину. Ніжність, душевність і поетичність залишив нам гуморист у спадщину.