Ідея незламності народного духу, любові й відданості своїй Вітчизні
в п’єсі «Ярослав Мудрий». II варіант

11 клас

Скільки гострих конфліктів, трагічних доль, надмірної жорстокості було у часи правління Ярослава Мудрого! Але саме в ці часи відбувався розквіт нашої держави, вона формувалася, розквітала, намагалася захистити свої надбання. Цього прагнув князь, цього прагнули і прості люди, які любили її понад усе. Про ті часи і написана п'єса Івана Кочерги «Ярослав Мудрий», яка стала своєрідним гімном любові й відданості народу своїй Вітчизні.

Трудовий люд є основною рушійною силою історичного розвитку, творцем усіх матеріальних і духовних набутків. На мій погляд, йому належить вирішальне слово у житті суспільства. І ці люди усіма силами намагаються не віддати на поталу ворогам свою рідну землю. Вони відчувають свою кревну єдність зі своєю Батьківщиною, адже вона є їхньою матінкою.

Неможливо спокійно читати про незламного патріота Журейка, який щиро відданий справі миру та об'єднання Київської Русі, що їх проводить Ярослав. Навіть ціною власного життя він хоче допомогти князеві перемогти у міжусобній боротьбі. А коли гине його кохана дівчина, їде у степи, бо хоче служити справі, щоб незабаром ті місця належали Руській державі. А згодом, коли на Київ хочуть напасти печеніги, Журейко збирає новгородців, щоб допомогти князеві. Він палко любить свою рідну землю і вірить Ярославові, знаючи, що той ніколи не заподіє Батьківщині зла.

Навіть рум'яний монах Свічкогас, який більш за все на світі любить випити і йде мандрувати разом з варягами, врешті-решт розуміє дуже просту істину і відповідає Ярославові:

Свічкогас вирішив ніколи не покидати рідної землі, тому що навіть у серці цієї питущої людини зросла велика любов до Батьківщини.

Дуже любить рідну землю і дочка Ярослава Єлизавета. Вона підтримує усі починання свого батька, вірить у те, що він зможе зробити Київську Русь найміцнішою державою у світі. Єлизавета виходить заміж за короля Норвегії й повинна виїхати до свого чоловіка. Але дівчина не хоче покидати рідну землю, їй боляче, що вона не побачить «Київ наш — зелений і прозорий!». Я гадаю, що вона — справжня дочка свого батька, відданого патріота Вітчизни.

Так, Ярослав Мудрий насправді велична постать, якій підкоряються усі трудівники, близькі йому люди. І це зовсім не тому, що він є тираном, здатним на тортури. Ні, він — людина державного розуму, яка, перш за все, дбає про інтереси рідної землі. Тому, здається, і вкладає Іван Кочерга в уста Ярослава такі слова:

Як дивно, що у жилах князя тече варязька кров! Сам же він вважає себе справжнім русичем, незважаючи на те, що мати його була звичайною руською рабинею:

Я пишаюся, що Ярослав князював на нашій землі, що він заснував нашу державу. Мене вражає його безмежна любов до рідної країни, заради якої він здатен віддати власне життя, не вагаючись ані хвилини. Він закликає своїх друзів, захисників Київської Русі:

Ці слова можна було б вкласти в уста і Журейка, і сина Ярослава Володимира, і Микити, і навіть Свічкогаса — взагалі кожної людини, кожного русича, адже жоден з них ніколи не міг зректися своєї Батьківщини.

Іван Кочерга дуже любить свою Батьківщину і вчить любити її нас, своїх нащадків. Він захоплюється нашою історією, її славним минулим, намагаючись прищепити нам, правнукам славетних козаків, благородні почуття патріотизму, гуманізму, гордості за велич і геній народу — творця історії і невмирущої культури.