Меланка — поетичний голос України
(за драмою «Свіччине весілля»)

11 клас

Українська література, як і всяка інша література світу, має безліч прикладів чудових жіночих образів. До них, безумовно, належить і образ Меланки з драми Івана Кочерги «Свіччине весілля». Про це ми дізнаємося вже з передмови до п'єси: «Образ Меланки, дівчини, яка проносить тремтячий, але незгасний вогник, крізь бурю і терни своєї весільної ночі, є поетичним символом України, що із тьми віків та через стільки бур пронесла незгаслим вогник своєї волі й культури...». Я пишаюся, що українська земля народжувала таких героїчних дочок, здатних пожертвувати своїм життям заради життя й щастя коханого.

На перший погляд, Меланка — це проста дівчина. Проте це далеко не так. Навіть серед своїх подруг вона виділяється своєю внутрішньою та зовнішньою красою, здатною причарувати будь-яке серце. Якими звичайними, природними є у неї бажання щастя, любові, сімейного затишку. Вона вся світиться чистотою, щедрістю душі, добротою, лагідністю. Коли вийшла з хати на площу, де водили хоровод дівчата, відразу посвітлішало навкруги. Її красу не міг не помітити писар Козеліус, а потім князь Ольшанський. Навіть дівчата віддають належне її вроді, чуйному серцю, вірності в коханні. А як Меланка безмежно любить свою матір, заради неї здатна порушити заборону світити світло!

Зовнішня її врода доповнюється дівочою гордістю, вірністю в коханні аж до самопожертви. Вона з гідністю може постояти за себе, дає на залицяння інших достойну відповідь. Меланка не може й не хоче проміняти своє світле почуття до Івана Свічки на брязкіт золота в кишенях нахаби і негідника князя Ольшанського. Відповідає на його залицяння:

Вірна вона своєму Іванові, бо кохає його безмірно, тому і вмовляє Свічку, щоб не рвався він «до згуби», бо цим завдає її серцю болю. Своєю ж красою і відданістю зачаровує усіх людей Подолу, і скрізь під час весілля чутно голоси:

Проте весілля не вдалося відсвяткувати до кінця, бо її коханого було забрано до замку воєводи. Під час грізних випробувань, що випали на її долю, вона виявила мужність і стійкість, властиву справжнім сміливцям. Щоб урятувати коханого, Меланка зважилась уночі пробратися в замок воєводи, щоб благати гоноровитого аристократа, кинувшись до ніг.

Буряної осінньої ночі, виконуючи наказ воєводи, вона переносить запалену свічку пустирищами, ярами, схилами древнього міста до Подолу, до в'язниці, благає усі сили небесні й земні, щоб донести живий вогник, бо це її щастя, це життя її коханого. Мене дуже зворушив трагічний шлях цієї дівчини, шлях, коли вона береже, більше, ніж своє життя, вогник свічки — єдину надію Івана:

Від дозорців Меланка відкупилась коштовним намистом, а коли перестрів князь Ольшанський і зажадав оволодіти «дівочою честю за милого життя», вона не кориться, продовжуючи боротьбу до кінця, і перемагає. І дуже радіє, коли, прийшовши до пам'яті, бачить Свічку: «Любий! Ти живий?!..».

Передсмертні слова Меланки розкривають красу її дівочої гідності і чистоти, нескореність у боротьбі за щастя:

Недаремно своїм життєвим подвигом Меланка кличе до помсти, до боротьби. На честь її, в ім'я знедоленої України піднімається народ, який вірить у здійснення своїх заповітних мрій:

Неможливо, на мій погляд, заперечити те, що Меланка — це символ краси і вірності. Цей образ приваблює мене своєю щирістю, правдивістю, поетичністю. Кохання було для Меланки більше, ніж життя, більше, ніж воля. Забути її неможливо, бо це означає зрадити кохання, закреслити вірність. Я вірю, що ніхто не залишиться байдужим, прочитавши драму І. Кочерги «Свіччине весілля», де головною героїнею є така чудова дівчина, як Меланка.