Образ рушника як символ нерозривного зв’язку матері та дітей
(за віршем «Пісня про рушник»). II варіант

11 клас

Колись, мабуть, прийшла нашим предкам щаслива думка дарувати на згадку про себе, про рідну домівку вишитий рушник. Рушниками оздоблювали світлиці у хатах, дівчата подавали рушники на сватанні, а потім ставали на них разом з нареченим під час весілля. Рушник ніби став одвічним символом життя українців, бо супроводжував їх всюди. Тому і не дивно, що коли згадують про рідну домівку, про матір, обов'язково пригадується він, той звичайний вишитий рушник, наша пам'ять, наша оздоба, наша любов.

З глибинних джерел фольклору черпає А. Малишко барви для змалювання образу матері, що проводжає свого сина у далеку дорогу, яка може затягнутися на усе життя. В її погляді переплелися тривога і смуток, надія на щасливе майбутнє рідної дитини, побажання їй щастя і добра у невідомім краю:

Скільки їх, тих сивеньких матерів, які стоять на дорозі, вдивляючись у далечінь і намагаючись побачити знайомий образ коханої дитини? Сини та дочки виростають, і кличе їх кудись, далеко від рідної домівки, доля. Якою вона буде: злою мачухою чи янголом-охоронцем? Ніхто не знає. Тільки старенькі матусі щиро вірять у щастя своїх дітей і тому знову дарують їм у дорогу вишиті рушники як згадки про них, про рідні оселі, про рідний край. Ці рушники стають своєрідним мостом між дітьми ї матір'ю, мостом, який не знищити нічим. Вони вічно нагадуватимуть дітям про велику, безкорисливу любов матері до них. Вони даруватимуть спогади про щасливе дитинство, про щедру рідну природу, про загадковий світ любові й добра:

Поет любовно вимальовує образ матері, добираючи найніжніших слів. Він хоче назавжди зберегти у своєму серці її любов, її турботу, її «хороші, блакитні очі», що супроводжують його вже багато років по дорогах життя. Коли читаєш рядки з «Пісні про рушник», розумієш, як сильно Малишко любив свою матір, з якою вдячністю ставився до її турботливих і працьовитих рук, як хотів її бачити. Звичайно, кожен з нас дуже любить свою неньку, але чи говоримо ми слова ніжності та подяки своїм матерям, чи намагаємося відчути їхній біль від розлуки з нами? Здається, ні. Лише згодом ми розуміємо, що навічно зв'язані родинними узами, які не можна пояснити словами.

Дарують матері рушники, журяться, але разом з тим вірять у світлу долю своїх дітей. І цю віру, чисту і несхильну, поет якраз і втілює в образі вишитого рушника. Рушник стає символом життєвої дороги людини і материнського благословення:

Так, рушник подарував ліричному героєві солодкі спогади про щасливі для нього роки. Він ніби повернув його назад, до рідної домівки, де чекає ще жива матінка, де чарівний світ природи знайомить хлопця з таїною кохання.

Коли читаєш рядки «Пісні про рушник» відчуваєш якийсь солодкий біль розлуки з рідною ненькою, чуєш притишений материнський голос, який благословляє тебе, знаєш, що багато років буде стояти старенька мати біля дороги вдивляючись у далечінь, щоб побачити рідного сина чи доньку. Вишитий рушник стає символом материнської любові і відданості, материнської печалі і величі. На ньому завжди залишатьея «незрадлива материнська ласкава усмішка», «росяниста доріжка», якою ще дитиною ти втікав зранку з хати, «вірна любов». Усе це і є наше життя, з його печалями та радощами. Пам'ятаймо ж про рушник — символ космічного зв'язку між особистостями й поколіннями!