Інтимна лірика В. Симоненка

11 клас

Чистота душі найбільше відбивається в коханні, чистота поетичного хисту — у віршах про ці інтимні почуття. Лірика Симоненка молода, палка, але не позбута філософського осмислення почуттів. Віддаватися почуттям усім серцем природно для нього. Про перше кохання розповідається у вірші «Вона прийшла» — і несподіваність, загадковість цього феномена тривожить і чарує поета. Любов «виплила з туману... юнацьких несміливих снів», перегорнула мимохіть душу. Симоненко передає природність і неминучість почуття:

Поет осмислює життя так мудро, що забуваєш, що він молодий, назавжди лишився молодим. Він знає, що кохання — свято і будні, готовий до цього, без страху дивиться в майбутнє, тому що вірить: кохання все здолає, любов «в душі щедро б світила, оновляла їх знову і знов».

Кожна спроба звести кохання до брутальних і брудних еротичних стосунків зустрічає в Симоненка інстинктивний опір, гнів і огиду. У вірші «Мені здавалась пошлою й бридкою...» цинізму, що принижує і жінку й кохання, протиставляються чистота, цнотливість почуттів. Про секс юні непотреби говорять голосно, а про своє кохання поет — навіть пошепки, він тільки згадує «білі ниви» і ту, що

Антитеза (мовчання — гучна бравада, білі ниви — кімната із неприємним духом прілих сигарет) без зайвих слів допомагає поетові висловити, що таке кохання, як відрізняється воно від пустої імітації почуттів.

Подвійність образу коханої, яка підкорює цнотливістю і зачаровує обіцянкою, змальована поетом кількома точно знайденими рисами: «губи неціловані і грішні, очі божевільно голубі», «ненаглядна, злюща, чудова...», «милі, теплі руки». Обожнювання жінки — характерна риса Симоненка. Боляче ранить його трагедія розлуки, коли, відчуваючи плинність життя, рідкість зустрічей зі справжнім почуттям, він втрачає кохання:

Гострий духовний зір допомагає поетові крізь юнацькі романтичні мрії, які бувають у всіх, роздивитися реальну жінку, упізнати саме в ній єдину, яка створена для нього. Бути враженим чимось незвичайним доступно майже усім:

Але тільки видюче серце побачить незвичайне в тому, що поруч кожен день. Симоненко нагадує нам, що

Та коли відносини між людьми судить «не образа, не гнів — любов», це основа невмирущого кохання. То ж і рід людський не перерветься ніколи.