Антитоталітарна спрямованість поезії В. Симоненка

11 клас

Василь Симоненко «принади» тоталітарної системи знав не за спогадами старших. Він почав літературну діяльність на тому великому зламі радянської історії, коли правду про сталінську епоху вже говорили не пошепки, а вголос. Коротка хрущовська відлига, яка змінилась новою зимою, не змінила ставлення Симоненка до системи, яка знущається над здоровим глуздом, особистістю, осміює народ.

Перекручена уява про морально-етичні цінності — ось що обурює поета. У вірші «Злодій» селянин не розуміє, чому врожай, вирощений його руками, йому не належить. Він «не осягає парадокси доби», тільки тупо погоджується:

Симоненко звинувачує справжніх злочинців, які вкрали віру і надію у народу. У нього немає сил ані часу на поетичні прикраси, його «неслухняний вірш» рветься «свавільним криком». Поетові не замилили очі розповіддю про державні інтереси, він проти держави, інтереси якої ворожі інтересам людей. Тому він гнівно запитує:

Біль за поругану працю та зусилля людей, які вірили своїй державі і щиро намагалися їй допомагати, звучить у вірші «Некролог кукурудзяному качанові, що згнив на заготпункті». Скінчилися врочисті засідання, змовкли гасла, і от плід тяжкої землеробської праці гниє під дощем. А разом із ним

У найтяжчі часи не зраджував Симоненко своїй совісті і поетичному покликанню. У сонеті «Я» двадцятичотирьохрічний поет уже свідомо висловив своє кредо, знаючи, що легкого життя воно не обіцяє:

Він не схибив, не покривив душею ні у віршах, ні в житті. Симоненкові допомагало знання того, що куплені ціною терору слава та обожнювання минають зі смертю тирана, і настає страшний суд історії, який уже не купиш:

Гаряча віра в народ підтримує його. Усе минає, а народ буде жити вічно. Цій великій істині вчить нас поезія Василя Симоненка.