Внутрішній світ героїв оповідання «Зав’язь»
Григора Тютюнника. II варіант

11 клас

Перше кохання буває тільки раз у житті, тому і називається першим. Коли воно зненацька настигає людину, та наче божеволіє, не розуміючи, що з нею сталося. Неначе змінюється увесь світ, відкриваються нові горизонти, зовсім іншим здається життя. Людина починає відкривати саму себе, дивуючись чудернацьким змінам. І добре, якщо кохання виявиться взаємним, інакше це може привести до зовсім несподіваних наслідків. Або якщо одна людина кохає іншу більше за життя, але не отримує стільки ж кохання у відповідь, то дуже важко їй жити з цим. Проте кохання непідвладне для людей «явище».

Мені дуже сподобалося оповідання Григора Тютюнника «Зав'язь». У ньому стільки романтичності, стільки лагідності, стільки чистоти. Так і бачиш того молодого парубка Миколу, який нетерпляче збирається на побачення. Невідомо, чи це його перше побачення, чи, можливо, уже відбувалися ці щасливі зустрічі. Ми тільки бачимо, як прискіпливо оглядає хлопець себе у дзеркалі, намагаючись не припуститись жодної помилки, не здатися неохайним: «нову сорочку нап'яв і кібчика на голові прислинив». Він так старанно наряджається, що це викликає насмішки старого дідуся. Той не в змозі дивитися на «прилизування» Миколи, забувши, напевно, про свої молоді роки. Але є ще одна річ: дідусю не дуже подобається дівчина Миколи Соня, яка є гонористою дівчиною. Можливо, саме тому він весь час шпигає парубка, наче намагаючись відкрити йому очі на предмет його кохання.

Колись дід був дуже важливою людиною у житті Миколи. Дуже часто вони сиділи удвох на печі, де разом співали пісень. Дідусь розповідав хлопцеві про довгі роки свого життя, в якому відбувалося безліч різноманітних подій, у тому числі й австрійський полон. Видно, що дідусь має багатий життєвий досвід, тому і намагається попередити парубка про цю норовисту дівчину, з якою не дуже-то легко буде Миколі зустрічатися. Старий дуже добре знає свого онука, бо сам вчив його всьому, що знав. Він розуміє, що хлопцю з такою чистою душею буде важко бути поряд з людиною, яка вміє лише командувати та знущатися.

Так і сталося. Микола слідом за Сонею поліз у провалля, щоб роздивитися сніг, який там залишився, незважаючи на панування весни. Несподівано він зрозумів, що Соня чекає від нього поцілунку. Але він ще нікого не цілував, тому дуже злякався. Соня починає сердитися і вимагає від Миколи, щоб він її тримав, коли вона буде падати. Той погодився, але несподівано підсковзнувся, що тільки ще більше розсердило дівчину. Щось загуділо в голові хлопця, і він раптом пригадав усі шпильки свого діда. Парубкові наче додалися сили. Він хоче вилізти з провалля, але не в змозі залишити там людину, яку дуже кохає. Микола виносить Соню на руках, перед тим невдало її поцілувавши. Незабаром вони сідають на лавку у садку. «Листя в садках ще тільки проклюнулося, тому в гіллі рясно миготять дрібні, мов роса, прозеленуваті крапельки: то зав'язь». Вона собою нагадує оті маленькі паростки парубочого кохання Миколи, які тільки-но починають своє життя. Згодом з них виростуть квіти надзвичайної краси, які будуть причаровувати усіх людей. Нехай тільки настане час, нехай тільки не вб'є Соня своїм норовим цю «зав'язь».

Микола, можливо, лише згодом зрозуміє, що для того, щоб виростити «квітку» свого кохання, потрібно її «обкурювати», як це робить дідусь із деревами. Інакше пропаде «зав'язь». Але і зараз вже хлопець розкладає вогонь на межі, щоб тягло і на сад сусідів — сад Соні. А його думки постійно сновигають, намагаючись знайти рішення, за чим би забігти до сусідів, «бо до вечора, либонь, не дотерплю, не доживу...».

Мене дуже вразили чисті почуття молодого парубка Миколи. Вражає багатство його внутрішнього світу, його незрівнянної сили перше кохання. Він старанно береже паростки своїх почуттів, намагається зробити так, щоб воно дало свої плоди, вирісши у велике, взаємне, чисте й щире кохання. Я думаю, що йому обов'язково пощастить у житті, адже він має таку чисту душу, таке щире серце, що можна лише по-доброму позаздрити. Нехай йому вдасться виростити із «зав'язі» міцне кохання і пронести його через усе життя, незважаючи на шпильки дідуся, на норов дівчат, на обставини. Він знайде свою «квітку», яка поки що знаходиться у вигляді маленької зав'язі.