Туга за рідним краєм у поетичних творах Василя Стуса. II варіант

11 клас

Важким було життя українського поета, вірного патріота нашої Батьківщини, люблячого сина та батька Василя Стуса. Його не захотіли прийняти урядовці, для яких одкровення поета видавались ганебними і страшними, хоча насправді вони лише намагалися зняти полуду з очей українців. Разом з тими урядовцями наче й Україна відмовилась від свого сина...

Стус багато років провів у засланні та в колонії. Та ніхто ніколи не називав його «зеком», адже усі розуміли, що Василь відбуває строк не за вбивство чи якийсь злочин, а тільки за свою безмежну любов до рідної землі, яку він не зміг і не захотів віддати на поталу бездушним чиновникам, які відмовилися від Батьківщини, ввіряючи її долю лихим попихачам. Я розумію, як важко йому було змиритися з цією неправдою, яким обуренням горіло його серце, коли так несправедливо він був покараний за свої чисті почуття до України.

І все одно Стус не може жити далеко від рідної землі. Знову думкою він лине до неї, хоче бачити її, відчувати поряд своїх друзів, знати, що його народ має у своєму серці велику любов до Батьківщини. З тугою пише поет:

Неможливо не відчути болю та безмежної туги у цих рядках! Мені дуже боляче, що така людина була змушена жити на чужині, та ще й за гратами. Кожного дня поет бачив свою Батьківщину; наче міраж, з'являлася вона перед його очима. Кожної ночі вона «приходила» до нього уві сні. Її чарівний образ кликав до себе червоними кетягами калини, неозорими дорогами, хвилястою каламуттю обрію:

Він був далеко від неї, але кликав її, любив її. Вона була майже єдиною розрадою в його житті. Адже так важливо для кожного з нас знати, що десь далеко є рідний край, який, прийде час, зрозуміє та прийме тебе. І тоді вже не буде важливо те, що колись тебе за твою любов до Батьківщини було заслано дуже далеко. Стус розпачливо благає:

Любити — означає жити. Для Василя Стуса, я гадаю, це рівнозначні поняття. Доки він любить свій рідний край, доти тримається за життя, бо хоче одного дня знову опинитися на рідній землі й пройтися її полями, відчути пахощі квітів, побачити гусей біля води. Це не просто ностальгія, це справжня туга, що тягне додому. Адже там на тебе чекають друзі, дружина та маленький син, який не так вже і багато разів бачив свого батька. Батько не забув його, як пам'ятає про все, що зігрівало душу на рідній Батьківщині:

Так любити свій рідний край може тільки справжній патріот, незважаючи на болі, на зраду, на відчуження. Так любити, що навіть віддати Вітчизні двадцять три роки свого життя, не маючи нічого натомість. І при цьому не зректися її, а навіть ще більше полюбити. Я вважаю, що таких людей не дуже багато на нашій землі, здатних на безмежну синівську любов, здатних так глибоко переживати за рідну країну. Нехай болить серце, нехай ятрить душа, але цю любов неможливо закреслити, як неможливо і забути про неї. І десь з глибин душі з'являються розпачливі слова:

Я розумію почуття Василя Стуса. Він не зміг змиритися з тим, що його було майже викреслено з життя рідної землі, про нього було забуто. Люди боялися про нього згадувати, бо це означало повторення репресій та знущань. І ніхто тоді не знав, що змучене серце вірного патріота розривалося від болю та туги за рідним краєм. Він хотів бути поряд із своїми близькими та друзями, він хотів ходити по рідній землі, він хотів просто жити.