Інтимна лірика Василя Стуса

11 клас

Василь Стус писав вірші про кохання. Сказати так — те саме, що сказати: «Пушкін написав вірші про пам'ятник Петру І».

Замисліться тільки: майже вся лірика, присвячена коханій, синові, сім'ї, написана за десять тисяч кілометрів від них, у неволі, з постійною гіркою думою про те, як ускладнив і покалічив він їм життя. Цей біль за безневинні страждання жінок виплеснувся у вірші на мотиви української народної пісні «Їхали козаки», в якій є такі рядки:

Полум'я, в якому горіла ніжна, довірлива дівчина, охопило серце поета. Свою провину перед жінкою він відчував особисто — і як провину усього людства перед коханою, матір'ю, нареченою:

Василь Стус уявляє кохання як такі відносини, коли люди стають — одна душа, одне тіло, одна доля. Тільки взаємна щирість і жертовність роблять любов справжньою:

У неволі, у розпуці він береже спогади про щастя, яке тільки в снах повертається до нього:

Клята жіноча професія — чекати чоловіка з моря, із шахти, із тюрми... Василь Стус із далечини очима душі бачить, як

Оте простонародне «жона» надає дуже особистого смислу поезії, мов щось суттєве намагається передати рідній людині поет — свій біль, тугу, співчуття.

Згодом тяжчають спогади й думки. Муки близьких людей додають ще більшого болю в засланні, і стають перед поетом постаті жінок, розлучених з ним:

Безрадісна повість підходить до фіналу. Уже й поет готовий до смерті, з нею тепер буде шлюб. А сниться дім, сниться, як

Останнє прохання — «відпусти мене, ясновельможний: бачу Україну в тьмяних снах» — крає серце.