|
Чорнобильська трагедія сталася вже давно, але все ж таки так недавно. Бо ще досі наслідки цієї страшної трагедії відгукуються нам та нашим нащадкам. І це не лише духовні чи моральні страждання. Це біль втрат, це печатка невиліковних хвороб, це крик ненароджених дітей, це залишки шмаття від зруйнованої краси природи. Хто має відповісти за цю трагедію? Відповіді поки що немає. А може, і є, бо кожен з нас своєю байдужістю вбиває рідну землю. Тому і народилася на світ гірка, як полин, поема Івана Драча «Чорнобильська мадонна».
Змінився навколишній світ, змінилося ставлення людей до самих себе, до природи, навіть до науки. Немає вже більше зелених полів та лісів, немає чистих блакитних річок, де весело плескалися малі дітлахи, немає того безтурботного світу, де кожен знав правду чи вірив у те, що знає. Усе навкруги руде, мов присипане попелом. Та це і є попіл, рудий попіл страшної і безжалісної смерті, для якої немає ніяких перешкод. Ми власними руками зламали ці перешкоди, щоб усюди панувала вона. І зовсім неважливо, у яке вбрання вона сьогодні одяглася, прикривши криваві губи хустиною. Смерть чигає на усіх, хто забув, що ніщо не проходить безслідно, що наші хибні експерименти з природою призведуть до знищення усього живого і — до смерті. Тому іде по Землі, як нагадування, Чорнобильська мадонна:
Хто вона? Зона? Епоха? Доля? Смерть?
Так, я вже знаю хто — Чорнобильська Мадонна!
Тебе вкрутила в чорну круговерть
Чи вилонила з молодого лона?
|
На жаль, зараз вона головна, а ми лише її підлеглі. І вона мстить нам, байдужим, зарозумілим, забудькуватим, мстить боляче, до крові, до смерті. Ніхто не сховається від радіації, від неминучого горя. Тільки Пілат вічно вмиватиме руки, коли навкруги будуть панувати біль, страждання та розпука. Боляче читати рядки, гірко відчувати, що:
За безлад у безмір, за кар'єри і премії,
Немов на війні, знову вихід один:
За мудрість всесвітню дурних академій
Платим безсмертям — життям молодим.
|
Іван Драч у розпачі, бо розуміє, наскільки важко жити у світі, де панує безлад, безпорадність та байдужість. Так, на лаві підсудних сидять винні, їх шість. Але, на думку поета, їх набагато більше:
Чому їх шість? А де ж це перший — Ти?!
Чому ти не сидиш на лаві — Перший?
Ні! Ти зориш на нас із висоти,
Длань керівну над нами розпростерши.
|
Іде по землі Чорнобильська мадонна. А може, Хрещатицька, розгублена, страшна, збожеволіла. Несе щось загорнуте у лахміття, не розуміючи, що її дитини вже немає серед живих. Скільки таких матерів тепер блукають шляхами життя, втративши останню надію на щастя! Скільки дітей ніколи не побачать денного світла, бо їм судилося чекати народження під час страшної трагедії і ніколи його не дочекатися. Болить серце від слів:
Сахалися од тебе — що таке?
Бо ляльку ти з лахміття спеленала,
Бо молоко було в тобі гірке,
Бо всюди й скрізь дороги було мало.
|
Ще, мабуть, і досі ходить шляхами нашої рідної землі Чорнобильська мадонна. Ходить як нагадування нам, нащадкам, про страшні наслідки нашого нехлюйства та байдужості. На мій погляд, ми повинні прислухатися до розпачливих слів Івана Драча, відчути його біль, адже це і наш біль, наш розпач, наші страждання. Я хочу, щоб люди прислухалися до слів поета, щоб згодом нам не було соромно за те, що не зберегли нашу планету:
Несе сива чорнобильська мати
Цю планету... Це хворе дитя!..
|
|
|
