Художнє осмислення чорнобильської трагедії в поемі
«Чорнобильська мадонна». IV варіант

11 клас

Чорнобиль. Мертва зона... 26 квітня 1986 року «мирний атом» вибухнув і розніс смертоносну хмару на півсвіту. А тут віками був чарівний поліський край — спокійний, занурений у поблажливу благодушність, зачарована Десна й тихоплинна Прип'ять несли свої живі води до могутнього Дніпра.

Біда розчинилася в духмяному повітрі, у біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикос, у воді сільських криниць, у всій ідилічній красі зелені, та хіба тільки в ній? Вона розчинилася в людях... Надто дорого заплатили ми й ще заплатимо за Чорнобиль. За кілька днів ми зробили крок з епохи доатомної в епоху незвідану.

Про Чорнобиль написані романи, повісті, публіцистичні статті, знято документальні кінофільми. І кожен твір — це своєрідна скорботна пісня, кожна сторінка твору — сльоза народна.

Пам'ятаю, як хвилювалась, читаючи вірші М. Сома, твори Ю. Щербака «Чорнобиль» та Г. Ковтун «Я писатиму тобі щодня». Але приголомшила мене, як пісня-туга про трагедію в Чорнобилі, поема Івана Драча «Чорнобильська мадонна». Ця поема — заклик до всіх живих, до всіх майбутніх поколінь берегти свою планету.

Твір починається з прологу-переспіву уривка з поеми Т. Г. Шевченка «Марія»:

А далі перегук з народною піснею, в якій туга й печаль, смуток і біль. Усе це готує нас до відчуття біди.

Далі читаємо страшне «запитання без відповіді».

Дорогою ціною заплатила Україна за кар'єри, премії винуватців чорнобильської трагедії. Немов на війні, гине молодь. Обурюють читача рядки:

Приречені на загибель навіть ще ненароджені діти. Уражені радіацією, вони пізніше народяться каліками або мертвими.

Матір, яка страждає від атомного спалаху, з голодною дитиною, що благає їжі, можна назвати Мадонною атомного віку.

Читаючи «Варіацію на банальний київський сюжет», ми розуміємо, чому автор взяв епіграфом до розділу слова міфів народів світу: «...Корова — в багатьох стародавніх і архаїчних релігіях символ плодючості, достатку і благоденства...».

Ніби й сміх викликає в нас те, що баба корову взула в синові чоботи й обкутала її й себе в целофан. На запитання вертольотчиків: «Чого це ви, бабо, корову взули?» вона відповідає: «А що, радіація, ви, мабуть, не чули?!». Незважаючи на трагедію, жінка за будь-яких обставин думає про життя.

Особливо вражає читача розділ «Хрещатицька мадонна» — кульмінація поеми. Це крик душі поета, його пекучий біль.

Хрещатиком іде боса жінка. Погляд сивої матері вогненний, його лазером не відвести. Народивши мертвого сина, вона збожеволіла.

Ніхто не сміє займати сиву матір, Чорнобильську мадонну, бо «сіль пізнання — це плід каяття»...

Прочитавши цей розділ, розумієш, як алегорично і символічно звучать останні рядки «Епілогу», які стали тужливою піснею душі поета:

Поему Івана Драча можна назвати і поемою-трагедією, і скорботною піснею. Вона звучить поліфонічно. Високе, біблійне перемежовується зі звичайним, побутовим. Вражає й багата мовна палітра. Запам'ятовуються вислови: «здригнувся чорний атом», «ліхтарем її шмагонуло, німотствую... у віках»; поетові неологізми: «вогневерть», «громов'я», «синьонебесний» та інші.

Читаючи «Чорнобильську мадонну», ми напружено думаємо разом з автором, проймаємося відчуттям високої правди, проникаємо в глибинну суть філософських роздумів поета-мислителя, поета-патріота.

Багато років минуло після аварії століття. Скільки свіжих могил на нашій землі з'явилося! Скільки чорних хустинок скорботних на головах Катерин, Марусь, Оксан, рано посивілих молодих вдів!

Час невпинно йде вперед. Віддаляється чорна дата страшної катастрофи, а поема Івана Драча буде ще довго ятрити нам душу, кликати до пам'яті, будити совість. Я вважаю, що трагедії могло б і не бути, якби не було в нашому суспільстві байдужості й безвідповідальності.