Борис Олійник належить до покоління шістдесятників. Він увійшов у літературу під час бурхливого оновлення громадсько-політичного життя, і це не могло не позначитися на його поезії. Вибір тем, своєрідна поетика, інтонації, що легко впізнаються уважним читачем, — усе це зумовлено як талантом і творчою особистістю, так, певною мірою, і часом. Борис Олійник звертається до різноманітних тем, але всі їх поєднує насамперед ліричний герой, у рисах якого ми бачимо багато від його творця. Саме позиція автора, своєрідний погляд на світ стають найціннішим у віршах Олійника. Ліричний герой Бориса Олійника — не виняткова постать, а носій ідей та ідеалів свого покоління. Йому властива активна життєва позиція, неприйняття обивательського погляду:
Поет же кидається в бій завжди, як бачить негідні вчинки, втрату людяності. У вірші «В оборону хліба» він веде розмову з юнаком, «зодягненим на джинсовий мотив», який грає у футбол, використовуючи замість м'яча «півхлібини». У рвучкому ритмі вірша відчувається великий гнів людини, яка ледь стримує себе. Усе ж таки стримує і веде з хлопцем — і з читачем — бесіду про хліб. То не просто їжа, то такий же символ народу, як і мова. Хлібороби України ставилися до хліба як до святині. Через усе життя пройшла ота шматина хліба, якою ділилися солдати, без якої мерли в тридцять третьому і сорок шостому:
Хлопчина «замахнувся на душу» народу, і Олійник попереджає: цей замах повертає нас до «чотирьох», до звіра. Досвід ліричного героя Олійника збагачений пам'яттю про тих, хто жив на цій землі. На думку поета, це теж основа людяності. У поемі «Урок» він каже:
Сам Олійник відчуває себе паростком Шевченкового дерева. У віршах, присвячених Кобзареві, він замислюється над долею митця і робить простий та глибокий висновок: цінність мистецтва визначить народ.
Нам довелося стати свідками історичного суду над багатьма письменниками й поетами. За кілька років забуті ті, що вважали свої твори справжньою літературою. Настав час тих, хто, за словами Олійника,
|