«І на тім рушникові...» (Український рушник — поетичний символ). II варіант

5 клас

Рушник — українська традиційна тканина 40—50 см завширшки і 2—3 м завдовжки, оздоблена ручною вишивкою. Він використовувався для прикрашення житла, в народних обрядах сватання, весілля тощо. На рушниках вишивався орнамент, здебільшого рослинний або геометричний. Він був зосереджений на кінцях рушника, до центра рушника ставав легким візерунком, який складався з елементів основного візерунку. Залежно від місцевості візерунки відрізняються кольором, орнаментом, характером вишивки. Рушники здавна супроводжує епітет — «чисті». Він має не тільки практичне значення, але водночас символізує естетичні ідеали українського народу. Рушник — це символ краси, злагоди, оберіг в народних обрядах. Тому в нього завертали найсвятіше — хліб, його давали з собою в дальню дорогу. Він супроводжував людину від народження до смерті. Про нього складали пісні і берегли, як найбільшу святиню.

У відомій пісні на слова А. Малишка про рушник співається, що мати його вишивала ночами, не спала і дала синові в дорогу. У цій пісні рушник — поетичний образ оберіга. Вишиваючи, мати вкладала в свою працю частку душі, любов до сина, побажання щасливої долі. І дала в дорогу, щоб її любов берегла сина від усіх негараздів, щоб той пам'ятав свій дім.

У нас вдома теж є рушник, який вишивала, як була молодою дівчиною, ще моя прабабуся. Цей рушник мій дід взяв з собою, коли їхав до міста навчатись та працювати. Зараз рушник зберігається у мами. Вона на нього ставала, як брала шлюб з татом. Так рушник став нашим сімейним оберегом.