|
Кожне дерево в лісі живе своїм життям, по-своєму розвивається, по-своєму шумить. І восени всі дерева різні. От дуб. Настане осінь, спаде листя інших дерев, оголиться ліс, а дуб побуріє. І довго, часто аж до весни, серед білого снігу темніє його цупке листя. Він не вклоняється вітру, як лозина, не тріщить, де тремтить, як осика, не стогне, як сосна. Якщо вітер сильний, зашумить дуб і шумить довго і завзято. Його низький голос можна розпізнати серед найрізноманітнішого шуму лісу. У білокорої берези з тоненькими гілочками незчисленне зубчасте листя наче само спалахує золотом і довго горить у світлі осіннього дня. Шелест цей легкий, веселий. Вона грає, шепоче, шумить лагідно, ніжно. Інша вдача у клена. Його шелест звучить несміливо, тихо. З холодом він не сперечається: при першому ж його натиску клен швидко змінює свій колір. То блідо-жовтий, то ошатно-червоний і жовтогарячий, він скидає з себе тонке, барвисте вмираюче листя. Гарна восени осика, коли її листя виграє всіма відтінками жовтих і червоних тонів. Чудовий килим її опалого листя то спалахує криваво-червоним і малиновим кольором, то виблискує ніжно-рожевим, світло-жовтим, жовтогарячим. Дерева, вони як і люди, різні. І, як люди, по-різному зустрічають осінь: хто намагається не здаватись, хто сумує, хто сприймає її як щось неминуче.
|
|
