Чи доводилось вам коли-небудь бувати в Україні, слухати українців, відмічаючи красу їхньої мови, чи чули ви коли-небудь українську пісню? Що відчули при цьому? Наші пісні — то наше багатство. Деякі з них сумно линуть аж до неба, а звідти падають у саме серце, обпікаючи його чимось до болю рідним: «Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива, додолу верби гне високі, горами хвилю підійма». А є пісні веселі, бо наш народ любить жартувати. Скарбниця українського народу вміщує безліч пісень: про героїчне минуле, про людську долю і прекрасне кохання, про видатних людей. Ось ви опинились у нашому степу, серед високих зелених трав, запашних квітів. А то що за звуки? То чумацька пісня, народжена на свіжому повітрі під скрип колес. І раптом ваше серце пронизує якесь дивне почуття бадьорості. Відважна козацька пісня, сповнена любові до рідної землі і бажання воювати за неї до останнього подиху, чується вам. А якби довелося вам побувати тихої місячної ночі в українському селі, посидіти над теплою річечкою, неодмінно під спів соловейка почули б ви пісню про кохання. «Та пісня мила, та пісня люба, все про кохання, все про любов». А послухайте, якою красою пройняті слова пісні: дівчина порівнюється з зірочкою, квіточкою, а від великої сили кохання оживає природа. Я люблю українську пісню, бо вона існує для серця, для душі. І така вона гарна, що слухаєш її з величезною насолодою. І коли чуєш її, відриваєшся від землі, летиш над широкими ланами, над зеленими лісами, над глибокими ріками. А серце стає таким великим, що містить у собі всю рідну землю. Живи вічно, пісне!
|