Суспільно-господарська практика виробила чимало методів і форм ефективної протидії ризикам та ліквідації їх негативних наслідків. Водночас відчувалася потреба системного підходу до вибору форм протидії ризикам як детермінанти їх оптимізації. Логічну послідовність здійснення ефективних антиризикованих заходів було запропоновано багатьма спеціалістами ще на початку XX століття. Визначені ними форми обмеження та ліквідації ризиків зводилися до таких дій: 1. Запобігання появі випадкових подій, які формують ризиковані ситуації в суспільному житті. 2. Подолання (репресія) випадкових подій, появі яких усе ж не вдалося запобігти. 3. Задоволення потреб, які виникли внаслідок дії ризику (компенсація втрат, збитків). Наведений троїстий поділ антиризикованої діяльності було повсюдно визнано фахівцями як такий, що має ознаки системності та комплексності. Згодом зазначені методи боротьби з ризиками були трансформовані у специфічні функції страхування. Розвиток економічної науки, а також страхової справи засвідчив, що антиризикована діяльність має грунтуватися на залученні вельми широкого кола управлінських інструментів, склад та послідовність застосування яких постійно вдосконалюються. Найповніша сукупність послідовних заходів антиризикованої діяльності, застосування яких має комплексний, системний характер, у сучасній економічній теорії та практиці визначається терміном англомовного походження — «ризик-менеджмент» (risk management), тобто управління ризиками в його найширшому розумінні. Ризик-менеджмент як система охоплює три послідовні етапи: 1) аналіз ризику; 2) контроль за ризиком; 3) фінансування ризику. Кожний із цих етапів передбачає здійснення багатьох різноманітних заходів організаційно-фінансового характеру. Аналіз ризику є комплексним етапом, протягом якого передбачається: — діагностика, або ідентифікація, ризиків — кваліфікація; — оцінювання ризиків кількісними методами — квантифікація; — визначення послідовності подальших дій на підставі загальної оцінки ризику в даній конкретній ситуації. |