Березовський Максим Созонтович

Біографія

Максим Созонтович Березовський, майбутній композитор, народився 16 жовтня (за старим стилем) 1745 р. у Глухові.

За розміром і кількістю жителів, за культурним і політичним життям м. Глухів у той час було помітним серед інших міст України. Згадане вперше в історичних пам'ятках у XII ст., це місто у XIII і XIV ст. було центром окремого князівства. Завдячуючи своєму положенню — воно стояло на великому торговельному шляху — місто було важливим економічним осередком. З 1708 р. Глухів був резиденцією гетьманів Лівобережної України. У 1750 p., коли Максимові Березовському було п'ять років, у Глухові відбулося проголошення Кирила Розумовського гетьманом України.

В історії музики Глухів відомий передусім своєю музичною школою, завданням якої було готувати співаків та інструменталістів для придворної царської капели.

Місце народження композиторів — уродженців Глухова, тобто Березовського і Бортнянського, мало вирішальний вплив на їхню кар'єру.

Батько композитора Созонт Березовський спочатку не мав наміру посилати свого сина у школу і хотів обмежитися тільки домашнім навчанням. Але, побувавши тривалий час у своїх справах в Петербурзі, він змінив своє первісне рішення і відправив Максима до Києва навматись у Києво-Могилянській академії.

Тут, в Академії, вперше було введено виконання духовних концертів, водночас ця практика була суворо заборонена в Росії.

Невдовзі після прибуття в Київ Максим Березовський став членом хору Академії. Крім інших предметів він вивчав музично-теоретичні дисципліни. Його перші композиторські твори, а саме пісні на три і чотири голоси, тоді виконували його шкільні товариші. У своєму навчанні Березовський досяг шостої цілорічної кляси, так званої риторичної. У системі Академії це відповідало повній середній освіті, яка давала основні знання з таких предметів, як грецька, латинська, старослов'янська та староукраїнська мови, міфологія, теорія віршування, математика та ін. Гарний голос, рано виявлена незвичайна музикальність, перші композиторські успіхи привернули увагу керівництва Академії на молодого музику. Зацікавився ним також граф Петро Рум'янцев, що був пізніше головою так званої Малоросійської Колегії, і, як свідчить історія, повіз Максима в Петербург. З того часу доля Максима Березовського була пов'язана на кілька років з Петербурзькою придворною капелою.

Точної дати переїзду Максима Березовського в Петербург немає. Щодо цього різні автори мають різні точки зору. Натомість можна з певністю стверджувати, що був він там уже у віці 14 років. Підтверджують це достовірні дані про його участь в оперних виставах, які відбулися в 1759 p., інших музичних закладах.

Доволі точно описати обставини перебування і навчання юного музики в Петербурзі можна на підставі дослідження самої придворної капели.

Юним членам хору доводилося виконувати сольні партії, незважаючи на те, що ті партії були часто на високому рівні вокальних вимог.

Мистецька і суспільна історія царської придворної капели є предметом особливого зацікавлення з боку українських музикознавців, оскільки до складу капели входили насамперед, а часто майже винятково, співаки-українці. Відомо, що у XVI і XVII ст. загальнокультурний стан в Україні був значно вищий, ніж у Росії. Це й спричинило переїзд з України в Росію численних діячів різних галузей культури, причому цей переїзд часто мав примусовий характер. Природно, що довголітній сильний вплив українських культурних діячів відбився на російській культурі й побуті.

Російська школа, література, мистецтво і побут — усі галузі відчули вплив виходців-киян. Не дивно, що й українські співаки виявилися могутнім фактором того самого впливу, що відчувався в Росії впродовж XVIII ст. Новий стиль у російський церковний спів привнесли численні співаки-українці, "києвляни", як їх називали в Москві.

Саме на церковному житті Росії вплив українців відбився надзвичайно сильно. Це питання ґрунтовно розглянув К. В. Харлампович у своїй праці "Малороссійское вліяніе на великорусскую церковную жизнь". На його думку, цей вплив досяг свого найвищого рівня в часи царювання Єлизавети Петрівни, тобто в період 1741—1762 рр.

Відплив співацьких талантів з України почався ще в першій половині XVII ст. Спочатку спорадично, згодом систематично, рік за роком, відпливали ці сили впродовж не одного століття, завдаючи великої шкоди музичному потенціалу України. Головним джерелом, звідки емісари з Москви, а згодом з Петербурга, забирали співаків, були церковні і монастирські хори в Україні. З цих хорів постійно забирали співаків з найкращими голосами і з найкращими співацькими здібностями. Забирали і негайно вивозили переважно малолітніх, а то й дітей у віці 9—10 років, не питаючи згоди ні у дітей, ні у батьків.

Деякі відомості про побут капелян наводить К. В. Харлампович: "Одяг, — писав він, — був однакової форми для всіх, щоденний зеленої краски, недільний червоної. Заспівувачі, звані в капелі "уставщиками", мали особливе, парадніше вбрання". На початку 40-х років XVII ст. таким заспівувачем у придворній капелі був Григорій Савич Сковорода. Жили капеляни при дворі, де займали шість кімнат. Допомагали керівникам капели окремі регенти, часом цю функцію виконували монахи.

У часи побуту Максима Березовського у складі Петербурзької придворної капели було кілька визначних українських музик. Особливо багатою і різноманітною була мистецька діяльність Марка Полторацького (1729—1795), співака-баритона, соліста імператорської опери та одночасно диригента придворної капели. Марко Полторацький був безпосереднім керівником свого юного земляка з Чернігівщини Максима Березовського. На придворній службі в Петербурзі в 1739—1767 pp. був визначний лютніст і бандурист Тимофій Білоградський, який свої музичні знання одержав у Берліні і Дрездені.

Помітною постаттю в мистецьких колах тогочасного Петербурга був граф Олекса Г. Розумовський. Сам колишній член Петербурзької придворної капели, він виявляв зацікавленість до музики все своє життя і був її відомим меценатом. Любив народні пісні, а свого часу мав свій власний хор і оркестр. Як стверджують різні автори, Олекса Розумовський підтримував тісні зв'язки зі своїми земляками, радо вітав їх у своїй петербурзькій резиденції і часто їм допомагав. Дуже правдоподібно, що Розумовський зустрічався з відомим уже тоді в Петербурзі молодим співаком-солістом і композитором Максимом Березовським. Не виключено, що завдяки його впливу Березовського було відправлено навчатися до Італії.

Кілька років Максим Березовський перебував у Болонії. Його вчитель Джованні Баттіста Мартіні (1706—1784), уродженець Болонії, був монахом місцевого францисканського монастиря, де він працював органістом і керівником хору. Він настільки тісно пов'язав усе своє життя з рідним містом, що відмовлявся навіть від пропонованої йому посади ватиканського капельника. Мав він дуже слабке здоров'я, але при цьому був надзвичайно енергійною людиною і невтомним працівником. Для юного Максима Березовського вибір цього вчителя і порадника був, безумовно, найкращий з обох боків: із суто людського і музично-професіонального.

Мартіні був плодовитим композитором не тільки в царині церковної музики (месси, мотети, псалми), а й світської. Згідно із традицією свого рідного міста, він писав для місцевого театру свої музичні твори — інтермецо та окремі арії. Крім вокально-інструментальних кантат і ораторій, писав інструментальні твори, сонати, симфонії та концерти для різних сольних інструментів з оркестром. Авторитет Мартіні-вчителя був відомий по всій Європі.

Автори кількох біографічних статей і нотаток стверджують, що Максим Березовський, навчаючись в Італії, пересилав свої твори для виконання хоровою капелою в Петербурзі.

У період перебування Максима Березовського в Італії значною подією стала постановка його опери "Демофонт". Вона відбулася під час карнавалу на початку 1773 р. в оперному театрі в Ліворно. Саме тоді в Ліворно перебував російський флот під командуванням графа О. Орлова. У зв'язку з цим деякі автори (насамперед Ю. Келдиш у журналі "Советская музыка", 1966, № 12) згадують про присутність братів композитора у складі цих кораблів.

Максим Березовський виїхав з Італії на одному з кораблів згадуваної ескадри. У багатьох біографічних замітках цей від'їзд датується 1774 роком.

Маючи ґрунтовну довголітню музичну освіту, видатні композиторські здобутки, успішно поставлену в Італії оперу та членство в Булонській фільгармонічній академії, Максим Березовський сподівався, що він посяде належне місце в музичному середовищі Петербурга. Але склалося все інакше. Його зустріли з цілковитою неприязню. Мало того, його зарахували до рядових членів Петербурзької придворної капели, тобто повернули до початкового стану. Вину за таке ставлення до Березовського покладають звичайно на чужинців, тобто італійців.

У 70-ті роки XVII ст. спостерігається посилений наступ на волевиявлення українців до своєї політично-національної незалежності. Після скасування уряду гетьмана 1764 р. настала черга руйнування вже Запорізької Січі від російського війська під командуванням генерала П. Текелія 15 і 16 червня 1775 р.

Саме у цей час у Максима Березовського не було такого покровителя, яким для Дмитра Бортнянського став згодом Балтазаре Галюллі. У складних і надміру плутаних внутрішніх обставинах царського двору Максиму могла допомогти впливова людини — така, якою раніше був граф Олекса Розумовський. Надії на подібну допомогу дав князь Григорій Потьомкін. Вважають, що за його проектом Максим Березовський мав очолити ще не відкриту музичну академію в Кременчуці. На жаль, справа з відкриттям академії затяглася, а далі і сам проект уже не становив інтересу. Це була одна з безпосередніх причин, які довели життя композитора до трагічного кінця.

Доведений до відчаю, Максим Березовський на тридцять другому році життя зчинив самогубство. Це сталося 22 березня (за старим стилем) 1777 р. в Петербурзі. Трагічна смерть талановитої людини не викликала ніякої реакції в середовищі, яке неодноразово використовувало його виконавчу майстерність і його творчі здобутки.