Берлінський Максим Федорович

Біографія

Максим Берлінський народився в с. Нова Слобода поблизу Путівля в родині священнослужителя. Освіту здобув в Київській академії у 1776—1786 pp.

По закінченню Академії М. Берлінського було запрошено до Петербурга на посаду викладача щойно заснованої Учительської семінарії (пізніше її було перетворено в Головний педагогічний інститут), що була підпорядкована Комісії для запровадження народних училищ (на початку XIX ст. Комісія була реорганізована в Міністерство народної освіти).

Петербурзький період Максима Берлінського був нетривалим. Через два роки, у 1788 p., він повернувся в Україну: його було переведено на посаду викладача географії, натуральної та громадянської історії в щойно утворене Головне народне училище (пізніше перетворене в гімназію).

Саме в Києві Максим Федорович захопився науковою роботою. Коло наукових інтересів Максима Берлінського було дуже широким, що було характерним для XVIII ст., століття просвітителів-енциклопедистів. Він займався дослідженнями в галузі природничих наук — мінералогії та ботаніки, але найбільший внесок в науку від зробив в царині історії. Його перу належить кільканадцять публікацій історичного та археологічного змісту в альманахах "Улей", "Украинский журнал", "Молодик" та різних часописах. Найвизначними з наукових праць М. Берлінського були "Історія міста Києва" та "История российская для употребления юношеству", підготовлені до друку у 1800 р.

Для розуміння значення історичних праць М. Ф. Берлінського треба зазначити, що основні його твори написані в період, коли історична наука в Російській імперії загалом, а в Україні зокрема, перебувала у процесі становлення. М. Берлінський був сучасником А. Шльоцера та М. Карамзіна — основоположників російської наукової історіографії та Д. Бантиша-Каменського, М. Маркевича, Й. Лелевеля — видатних дослідників історії України та Польщі, авторів ґрунтовних і систематичних історичних досліджень. Варто зазначити, що історичні праці М. Берлінського були написані до появи творів названих істориків, що зумовлює їх значення для розвитку і становлення вітчизняної історичної школи.

При цьому необхідно зазначити, що наукова робота М. Берлінського носила приватний характер. Засоби для існування дослідник здобував на службі в Головному народному училищі, пізніше в Першій Київській гімназії, де він викладав з 1788 по 1834 р. За табеллю рангів він дослужився до статського радника.

Останні роки державної служби і педагогічної діяльності М. Берлінського були ускладнені важкою ситуацією, що склалася в Україні після придушення Польського повстання 1830—1831 pp. Почався потужний наступ самодержавства на будь-які прояви лібералізму та прагнення свободи. Імператор Микола І, смертельно наляканий на початку свого царювання виступом декабристів, прагнув залізною рукою придушити найменші прояви вільнодумства не тільки у своїй країні, а й в Європі. Важливим напрямом "впорядкування" України була русифікація Південно-Західного краю. Центром русифікації краю мав стати створений у 1834 р. Університет св. Володимира, відкритий в Києві замість закритих Віленського університету та Кременецького ліцею. Державна лінія витримувалась відповідно до вимог миколаївської епохи — прямо і рішуче.

Службова обстановка для Максима Федоровича Берлінського — вченого-просвітника, людини широких поглядів стала нестерпною восени 1834 p., коли він вийшов у відставку з посади інспектора Київської гімназії. Після відставки з державної служби вчений не покинув наукових досліджень, які продовжував до самої смерті. Помер він 6 січня 1848 р. і похований на Байковому цвинтарі в Києві.