Бессер Віллібальд Готлібович

Біографія

Віллібальд Бессер народився в австрійському місті Інсбрук 7 липня 1784 р. в родині архітектора. У цьому ж місті він закінчив початкову школу і вступив до гімназії. Коли йому було 13 років, помирають його батьки. Він переїздить до Львова, де опікунство над ним взяла сім'я родича по матері — професора ботаніки Львівського університету С. Б. Шиверека. У Львові В. Бессер закінчує гімназію і поступає до Львівського університету. Проте у 1805 р. з політичних мотивів австрійський уряд на 12 років закриває Львівський університет, перетворивши його на ліцей. У зв'язку з цим В. Бессер переїжджає до Кракова, де продовжує навчатися в університеті, опановуючи медицину. Тут він також активно займається ботанікою. Після смерті його наукового керівника С. Б. Шиверека у спадок залишився великий гербарій, в якому були представлені рослини Австрії, Тіролю, Галичини. На основі цього гербарію В. Бессер у 1809 р. опублікував у Відні двотомну наукову працю про флору Галичини. В цій праці молодий дослідник описав 1215 видів вищих судинних рослин, в яких 24 були невідомими і вперше ним описані. Ця праця принесла йому визнання і привернула до нього увагу громадськості.

Маючи глибокі знання з природничих дисциплін, В. Бессер успішно навчає гімназистів і як директор ботанічного саду (він замінив на цій посаді Д. Міклера) розгортає роботу щодо подальшого його розширення. За його участю на території ботанічного саду зростає кількість оранжерей, парників, розширюється ботанічний сад на 20 га, будуються перші житлові будинки для садівників, а це сприяло кращому догляду за садом.

Популяризації і розвитку ботанічного саду в Кременці сприяли публікації каталогів рослин. Так, у 1810 р. В. Бессер склав і опублікував французькою мовою перший каталог рослин ботанічного саду. Він висвітлює зміст і масштаби інтродукції та акліматизації, які проводились садом у ті роки. В каталозі були представлені рослини, завезені з Франції, Швейцарії, Німеччини, Бельгії, Америки та інших країн світу і успішно акліматизувалися у Кременці. Цікавим є те, що деякі із завезених рослин тут вперше були акліматизовані і згодом поширилися по теренах України: ліщина деревовидна, глечія колюча, аморфа кущова, скумпія звичайна, сумах оленерогий, сніжноягідник прирічновий, птеля трилиста та ін.

За період роботи у Кременці В. Бессер видав 11 каталогів рослин ботанічного саду, які сьогодні є бібліографічною рідкістю. Фактично завдяки його праці змінився не лише загальний вигляд саду, а й зміст наукової роботи в ньому. Так, у 1819, 1820, 1821, 1823, 1830 р. В. Бессер опублікував каталоги насіння рослин саду та описав нові види рослин, зібраних ним на Волині та Поділлі. З опублікованих каталогів, як із інших матеріалів, стає відомо, що на кінець 1810 р. в Кременецькому ботанічному саду налічувалося 2406 видів рослин, з них 238 видів дерев, які росли у відкритому ґрунті. Це дає підставу вважати, що на цей час Кременецький ботанічний сад став одним з визначних інтродукційних осередків України.

Для розвитку і розбудови Кременецького ботанічного саду ще сприятливішим став період 1819—1834 pp., коли Волинську гімназію було реорганізовано у Кременецький ліцей. За складністю навчальних програм він прирівнювався до Віленського університету. В цей час ліцей у Кременці стає важливим польським культурним осередком. Особливу роль у ньому відігравали природознавці В. Бессер та його учень А. Л. Андржейовський. У 1823 р. в колекціях Кременецького ботанічного саду налічувалося 12 тис. видів і форм різних рослин. За багатством оригінальних і рідкісних рослин сад став одним серед кращих і відомих садів Європи. І все це завдяки наполегливій праці В. Бессера.

З метою збагачення видового складу вчений постійно листувався і займався обміном рослинами, насінням та гербаріями з багатьма ботанічними садами міст Європи і Росії. Через це Кременецький ботанічний сад увійшов до списку кращих ботанічних садів світу.

Основним напрямом наукової діяльності В. Бессера вважається флористичний. Учений організував і здійснив наукові експедиції на Волині, Поділлі, Галичині, Бессарабії, Правобережній Україні, Одещині, а пізніше на інших територіях Російської імперії: вивчав флору Прибайкалля, поблизу Санкт-Петербурга вчений описав кілька верб і знайшов золотистий різновид Нечуй-вітра волохатенького.

У 1822 р. у Вільно була видана друга велика праця В. Бессера, яка стала завершенням тривалих експедиційних досліджень флори України. У цій праці було представлено описи 1632 видів рослин, з яких 68 були до цього часу невідомими і вперше описані вченим. Серед них фіалки біла і бочкова, шавлія кременецька та волошка твердолиста.

Особливо наполегливо В. Бессер досліджував полини. Він розробив класифікацію цього роду рослин, видав 11 наукових праць та підготував монографію, яку не встиг видати. Пізніше ці дані опублікував у 1844—1874 pp. (томи 8—17) швейцарський ботанік Альфонс Декандоль (1806—1894), завдяки чому флористи всього світу і сьогодні користуються даними В. Бессера про різні полини. Загалом за своє творче життя В. Бессер виявив і вперше описав близько 100 нових видів рослин, з яких переважна більшість є рідкісними, а деякі з них сьогодні перебувають у "Червоній книзі України".

З ботаніки В. Бессер опублікував 43 наукові праці. Кілька праць він присвятив ентомології. Мало того, у Кременці він зібрав багату ентомологічну колекцію, яку згодом передав до зоологічного кабінету Київського університету. Деякі праці В. Бессера з ентомології пізніше використав відомий російський натураліст — зоолог Фішер фон Вальдгейм (1771—1853), готуючи до видання узагальнюючу працю "Entomographia Rossia".

Значною є і громадська діяльність В. Бессера. Учений постійно намагався зацікавити і залучити до вивчення природи широкий загал інтелігенції. Так, у 1826 р. він написав і видав у Вільно брошуру для вчителів повітових шкіл. У ній викладено деякі методи дослідження флори. До пошукової роботи з біології він заохочував і вчителів, значна частина яких відгукнулася на цей заклик. Упродовж 1826—1830 pp. кожен з них зібрав і надіслав до ботанічного саду в Кременці від 100 до 500 гербарних аркушів рослин, а деякі подавали їх описи та вказували місця зростання. Колекції надходили з Правобережної України, Білорусії та з Литви. З літературних джерел відомо, що В. Бессер не забував своєї найпершої професії лікаря і в Києві безкоштовно лікував учениць з училища Лєвашової.

У 1831 р. Кременецький ліцей було закрито. Спричинила його закриття участь ліцеїстів і викладачів ліцею у повстанні поляків проти російського царизму. У 1834 р. багато викладачів ліцею було переведено на викладацьку роботу до новоствореного Університету св. Володимира у Києві. Сюди ж перевезли всю навчально-матеріальну базу, у тому числі ботанічний сад, який на той час налічував 5024 види і форми рослин.

31 січня 1834 р. В. Бессера було призначено ординарним професором ботаніки Київського університету, в якому він очолив кафедру ботаніки. Спочатку вчений читав лекції латинською мовою. Для студентів першого курсу він викладав органографію і термінологію рослин, для другокурсників — систематику і фізіологію рослин, а для студентів старших курсів — географію рослин та історію ботаніки. Учений досконало володів своїм предметом, оперував великим ботанічним матеріалом, робив важливі теоретичні узагальнення.

У 1836 р. було прийнято рішення про організацію ботанічного саду при Київському університеті (нині це ботанічний сад ім. акад. О. В. Фоміна). Директором саду було призначено професора ботаніки В. Бессера, який відразу зайнявся перевезенням основних колекцій рослин з Кременця до Києва. Однак на посаді директора вчений був лише до 1838 p., коли його замінив Р. Е. Траутфеттер (1809—1889), який і продовжив розбудову Київського ботанічного саду.

У 1838 p., після 25 років роботи, В. Г. Бессер вийшов на пенсію. Деякий час він жив у Києві, продовжуючи вивчати ботаніку. Він вивчав і систематизував уже зібрані і гербаризовані рослини, частково займався лікарською практикою. У 1841 р. В. Г. Бессер повернувся до тихого Кременця, де у нього були будинок і садиба. Взимку 1842 р. він важко захворів, втратив зір і 11 квітня 1842 р. помер. Поховано В. Г. Бессера на Кременецькому цвинтарі. Могила його й дотепер доглядається жителями міста.