Вацик Василь Сидорович (Земляк)

Біографія

Василь Земляк, справжнє ім'я — Василь Сидорович Вацик, народився в с. Конюшівка, нині Липовецького району Вінницької області.

Перед війною навчався в Харківському авіаційному училищі, а в роки війни був командиром партизанського загону. Навесні 1942 р. Василь Земляк привів своїх товаришів-підпільників до Ружинського партизанського загону. Командував загоном сміливий до відчайдушності Пилип Шуляк.

Василь Земляк спочатку командував взводом у загоні легендарного П. Шуляка, а згодом очолив кінний загін ім. О. Суворова. Влітку 1942 р. письменника було поранено. Куля пробила ногу, але рана виявилася нетяжкою. Напередодні визволення Житомирщини Радянською Армією В. Земляка було поранено вдруге. І знову в ногу, але цього разу куля розтрощила кістку, що надовго прикувало письменника до ліжка.

Зразу ж по війні Василь Земляк працював у Козятинському райвиконкомі, згодом — керуючим відділку радгоспу в селищі Червоному, а коли перейшов на газетну роботу, вступив на заочне відділення Житомирського сільськогосподарського інституту, згодом продовжував навчання у Київській сільськогосподарській академії. Був на журналістській і видавничій роботі, у 60-х роках працював головним редактором Київської кіностудії ім. О. Довженка, керівником її сценічної майстерні.

Перші нариси і оповідання Василь Земляк опублікував у 1945 р. У лютому 1957 р. його було прийнято до Спілки письменників України.

У 60-х роках звернув на себе увагу повістями "Гнівний Стратіон" (1960) та "Підполковник Шиманський" (1966), але славу визначного майстра прози принесли романи — дилогія "Лебедина зграя" (1971) і "Зелені млини" (1976). Ці твори були відзначені Державною премією ім. Т. Г. Шевченка за 1978 рік.

Помер письменник у розквіті сил на 54-му році життя, у 1977 р., не встигши втілити в життя задуми роману про Григорія Сковороду та продовження роману "Лебедина зграя".

Останнім твором В. Земляка стала п'єса "Президент" про трагічні події фашистського перевороту в Чілі.

У 1980 р. за романом "Лебедина зграя" було знято художній фільм "Вавилон — XX". Крім цього, за сценаріями В. Земляка на Київській кіностудії ім. О. Довженка поставлено фільми "Люди моєї долини" (1961), "Новели Красного дому" (1964), "Дочка Стратона" (1965).

У літературі XX ст. Василь Земляк підніс до вершини так звану химерну прозу, започатковану ще Майком Йогансеном, підхоплену О. Ільченком, яку успішно розробляв Є. Гуцало, а сьогодні — В. Дрозд, В. Яворівський та ін.

В. Землякові належать такі слова: "Людям іноді доводиться пройти крізь міфи, щоб довоюватися до високого смислу життя".

Василь Земляк у кожному своєму творі звертається до тих життєвих вражень, які міцно закарбувалися в пам'яті, до тих настроїв, почуттів та асоціацій, які переростали в образи-метафори. Тому головною формою висловлення думок і почуттів письменника був ліричний монолог, багатий на філософські роздуми про духовні і моральні основи буття народу:

"Батьківщино моя! Я готовий відповідати за тебе як твій громадянин, так само як ти відповідаєш, перед світом за мене й за мільйони таких, як я. У цій обопільності ми єдині, хоч ти все, тоді як я без тебе ніхто. Ти в кожного одна, бо хто хоче мати дві батьківщини — той залишається без жодної. Доки ти є — ми вічні. Ми вистояли завдяки тобі, найвищому з понять, яке будь-коли сотворяли і обіймали люди".

В українській літературі XX ст. порівняно невеликий за обсягом творчий доробок Василя Земляка знайшов належне йому високе місце серед найпомітніших явищ у нашому письменстві.