Вовк Федір Кіндратович

Біографія

Федір Кіндратович Вовк (Волков) народився 17 березня 1847 р. в с. Крячківці на Полтавщині. Його батько, Кіндрат Матвійович, служив у царському війську, де і змінили його прізвище на "Волков". Після служби батько працював учителем, вихователем, економом в маєтках. Мати, Ганна Федорівна Арістова, походила з білоруської шляхти.

У Крячківці Федір Вовк прожив до 7 років, а потім родина переїхала до Ніжина, де він і закінчив гімназію. У 1865 р. Ф. Вовк вступив до Новоросійського університету в Одесі на природничий відділ фізико-математичного факультету. Провчившись два семестри в Одесі, він у 1866 р. переводиться в Київський університет св. Володимира, який закінчив у 1871 р. В університеті під впливом своїх учителів-професорів Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова, а також після знайомства з Павлом Чубинським Федір Вовк розпочинає наукові дослідження з етнографії. В цей же час він успішно поєднує навчання із співробітництвом у товаристві "Громада", метою діяльності якого передусім було збереження та розвиток мови, звичаїв і вподобань українського народу. Але з часом передова частина членів цієї організації стає на революційний шлях. У 1872 р. Ф. Вовка офіційно було прийнято у члени "Громади". У цей час він зближується з народниками. Квартира Вовка в Києві стала центром зібрань членів "Київської комуни". Ф. Вовк входив у видавничий осередок "Громади" ("Комітет дванадцяти на Подолі"), неофіційним органом якого була газета "Киевский телеграф". Тут друкувалися культурно-просвітницькі статті, а також дописи на робітничу тематику. Громадівці відзначали шевченківські свята, організовували художні виставки тощо.

У 1872 р. Федір Вовк одружився з Христиною Васнєвською, племінницею В. Антоновича, яка теж працювала в київському осередку "Громада". У цей час він "задля заробітку" працює помічником ревізора губернського секретаря в Київській контрольній палаті. Ф. Вовк був одним із організаторів одноденного перепису населення Києва, проведеного 2 березня 1874 р. У цьому ж році він бере активну участь у проведенні III Археологічного з'їзду (серпень-ве-ресень), де виступив з доповіддю з історичної географії та етнографії Росії і слов'янських земель. Влітку 1875 та 1876 р. Ф. Вовк працює в археологічних експедиціях у Київській і Волинській губерніях під керівництвом свого вчителя В. Антоновича.

У 1879 р. почалися урядові переслідування та арешти громадівців. Ф. Вовку вдалося втекти до Одеси, а звідти через Прут переправитися до Румунії: спочатку в Тульчу (1879), а потім до Бухареста (1880—1882). Тим часом його дружину було заарештовано і з двома малолітніми дітьми вислано до В'ятки. Ф. Вовк у кінці 1882 р. переїжджає до Женеви, а в 1887 р. — до Парижа. В Європі він спочатку продовжує політичну боротьбу, а згодом присвячує свою діяльність лише науковій роботі і швидко стає одним із найавторитетніших знавців етнографії українців.

Перебуваючи за кордоном, Ф. Вовк постійно був у матеріальній скруті, дуже відчував ностальгію за батьківщиною. Він живе у друзів і знайомих, дає уроки дітям емігрантів, перекладає наукові статті. Упродовж цього періоду він постійно спілкується з М. Драгомановим, працює над новим виданням "Кобзаря", а також над дослідженням про весільні звичаї, яке було згодом видане в Болгарії і Франції. Він публікує в "Київській Старовині" під псевдонімами "Кондратович" і "Лупулеску" історико-етнографічні нариси стосовно українських вірувань та обрядів.

З 1887 р. Ф. Вовк живе в Парижі. Попри бідність та нужду, він багато і наполегливо навчається в Антропологічній школі при Сорбонні. Стає членом Паризького антропологічного товариства. Там же прослуховує курси лекцій з етнографії, доісторичної антропології, соціології та багатьох інших суміжних дисциплін. Він видає низку етнографічних матеріалів про побратимство в Україні (1891), про казки (1895), про поховальний обряд (1896), а також велику працю "Шлюбний ритуал і обряди на Україні" (1891—1892), працює над монументальним дослідженням "Этнографические особенности украинского народа", готує матеріали і пише докторську дисертацію.

Саме на 90-ті роки припадає початок періоду визнання наукового авторитету Ф. Вовка. Він бере активну участь у Міжнародному конгресі доісторичної археології та археологічної антропології (серпень 1900 р.), у конгресі фольклористів (вересень 1900 р.), на яких він виступає з доповідями, організовує етнографічну та археологічну виставки, читає лекції в міжнародному університеті, популяризує досягнення археології в Україні, зокрема відкриття В. Хвойкою пам'яток трипільської культури. У кінці 90-х років Ф. Вовк серйозно зайнявся антропологією. За наукові досягнення Паризьке антропологічне товариство в 1901 р. нагородило його великою медаллю П. Брока і річною премією Годара. Ф. Вовк був запрошений І. Мечніковим і М. Ковалевським працювати у створену ними Вищу російську школу суспільних наук у Парижі при Сорбонні, де читали лекції відомі вчені світу. Тут він упродовж п'яти років (1901—1905) викладає курси: еволюція економічної культури, порівняльна етнографія, основи антропології, етнографія слов'ян, антропологічні особливості слов'янського населення Європейської Росії та ін. У 1905 р. в Сорбонні за працю "Скелетні видозміни ступні у примата та в людських расах" Ф. Вовк отримав ступінь доктора природничих наук.

Після оголошення царської амністії 1905 року в Російській імперії вчений отримує можливість повернутися на батьківщину і вже наприкінці року приїжджає до Петербурга і починає працювати в Російському імператорському музеї, дослідницькі доручення якого виконував ще з 1903 р. На посаді хранителя (впорядника) Антропологічного та Етнографічного відділів музею він спочатку опрацьовує зібрані ним колекції, а згодом, упродовж 12 років, розбудовує музей, збагативши його українськими матеріалами. Він виїжджає з експедиціями до Галичини та інших регіонів України для зборів польових матеріалів. У столиці Росії він створює Українознавчий центр і свою наукову школу.

У цей час Ф. Вовк уже одружений вдруге. Дружина з двома дітьми живе у родичів і знайомих у Румунії, в Україні, Москві. Особисте життя вченого не склалося.

З початку 1907 р. Ф. Вовка затверджують приват-доцентом, а потім доцентом кафедри географії Петербурзького університету. Він очолює Антропологічне товариство, викладає у Вільній Вищій школі, одним із засновників якої він був, і Педагогічній Академії. У цьому ж році він відкрив палеолітичну стоянку в Мізині, разом з С. Руденком і П. Єфименком в 1908 р. проводив там розкопки і про перші результати зробив сенсаційну доповідь на XIV Археологічному з'їзді, який проходив у Чернігові.

У зимовий період, окрім викладацької та наукової роботи, Ф. Вовк працював над підготовкою першої української енциклопедії. Впродовж 1909—1910 pp. він виїжджає за кордон з науковими доповідями та лекціями, які читає у провідних європейських університетах. У наукову школу Вовка входили і вчені-дослідники з України: П. Єфименко, М. Рудинський, А. Носов, С. Руденко, Л. Капіца та ін. З 1910 р. Ф. Вовк (Волков) — редактор "Ежегодника Русского антропологического общества" при Петербурзькому університеті.

Поряд з науковою роботою Ф. Вовк веде активну громадську і суспільно-політичну діяльність. З початком Першої світової війни він організовує в Петрограді Український лазарет для поранених і військовополонених.

Навіть під час війни Ф. Вовк не припиняє наукових досліджень. У 1916 р. вийшли два томи енциклопедичної праці "Украинский народ в его прошлом и настоящем", де були вміщені дві його фундаментальні праці: "Етнографічні особливості українського народу" та "Антропологічні особливості українського народу".

Наукові досягнення Ф. Вовка були високо оцінені Францією. 29 листопада 1916 р. уряд цієї країни нагородив ученого високою нагородою — орденом Почесного Легіону — за досягнення в науці та розвиток зв'язків між Францією та Росією.

У кінці 1917 р. український уряд звернувся до діячів науки і культури повернутися до України для розбудови держави. Київський університет св. Володимира обирає Ф. К. Вовка керівником кафедри географії та етнографії. А згодом академік В. Вернадський запрошує його до участі в організації Української Академії наук. У відповідь на запрошення 11 червня 1918 р. Ф. К. Вовк вирушає із Петрограда до Києва. По дорозі в поїзді він застудився і тяжко захворів. Довелося висадитися з поїзда у м. Жлобині поблизу Гомеля (Білорусія), де він, пролежавши без пам'яті два тижні, помер 29 червня на 72-му році життя. Похований Федір Кіндратович на православному кладовищі в околицях Жлобина на березі Дніпра.

Ф. К. Вовк був послідовником прогресивної еволюційної наукової школи. Глибоко вивчивши передову західноєвропейську науку, він застосував її досягнення в дослідженнях з вітчизняної етнографії, антропології, археології. Здобутки вченого і в наш час мають всесвітнє значення.

Наукова і науково-популярна спадщина Ф. К. Вовка охоплює близько п'ятисот виданих праць. Колекції та матеріали, зібрані ним, становлять цінну частину фондів багатьох музеїв. Його бібліотека стала основою книгосховища Інституту археології НАН України. Перебуваючи більшу частину свого життя за межами України, вчений ще в 1915 р. заповів усю свою наукову спадщину майбутній Академії наук України.