Микола Федорович Гамалія є нащадком старовинного відомого роду. Його предками були гетьман Гамалія, Михайло Гамалія, полковник Черкаський (1662) та його син, осавул війська Запорізького Андрій Гамалія (1693), письменник і видавець Микола Іванович Новиков (1744—1818), адмірал і вчений Платон Гамалія. Мати вченого походила з польської родини Вадецьких. У 1880 р. Микола Гамалія закінчує фізико-математичний факультет Новоросійського університету і одразу вступає до Військово-медичної академії в Петербурзі. Під час навчання захоплюється вченням Дарвіна і Спенсера, а також вивченням хімії живих істот. Науково-практичну діяльність Микола Федорович розпочинає ординатором в Одеській міській лікарні під керівництвом Й. Й. Мочутківського. У цей час молодий учений зацікавився мікробіологією і невдовзі цей інтерес привів його до наукового спілкування та співпраці з І. І. Мечниковим. За модель для досліджень вчені обирають бактерію сибірки. М. Гамалія готує для І. Мечникова ослаблені і нормальні препарати цієї бактерії, досліди над якою дали змогу вченим довести, що тільки ослаблені мікроорганізми здатні піддаватись фагоцитозу. З 1884 p. M. Гамалія разом з І. Мечниковим починають досліджувати атенуацію збудників туберкульозу. У себе вдома Микола Федорович влаштовує лабораторію зі всіма необхідними приладами — згодом тут розгорнеться діяльність першої у світі Пастерівської станції. За рекомендацією І. Мечникова М. Гамалія їде до Парижу в лабораторію Пастера, в якій на той час було відкрито засіб лікування сказу, на стажування. З Л. Пастером М. Гамалія одразу знаходить спільну мову. Разом вони працюють над питаннями поглибленого вивчення хімії живого, процесів коливання вірулентності збудників, розуміння значення вхідних воріт інфекції у виникненні і розвитку захворювання. За три місяці роботи у Паризькій лабораторії М. Гамалія не лише здобув достатньо серйозних знань, а й отримав позитивну характеристику від Л. Пастера з висловленням подяки і рекомендацією для організації бактеріологічної справи в Україні. Після приїзду додому М. Гамалія робить доповідь у Товаристві одеських лікарів, після якої було прийнято рішення організувати Одеську бактеріологічну станцію. Завідуючим було призначено І. Мечникова, а невдовзі цю посаду отримує М. Гамалія. Передусім він розпочинає роботу з удосконалення пастерівського методу лікування сказу та сибірки — виділяє холероподібний вібріон птахів, здійснює кілька досліджень в галузі патогенезу сказу. На основі цих досліджень М. Гамалія доводить, що паралітичний сказ як домінуюча форма захворювання може з'являтися не лише у тварин, а й у людей. Також він висуває припущення, що для проникнення у спинний мозок вірус сказу має поширюватись нервовими стовбурами. На Одеській бактеріологічній станції під керівництвом М. Гамалії також досліджувалася така хвороба, як холероподібне захворювання свійської птиці. М. Гамалія виділяє від пташенят холероподібний вібріон, який відрізнявся від холерного підвищеною токсигенністю, а також уперше експериментально обґрунтовує можливість імунізації хімічними вакцинами. Одночасно він досліджує таку хворобу, як сибірка. У своїй праці "Вивчення щеплень проти сибірки" (1888) Микола Федорович зазначає, що мертві бактерії сибірки виводяться з організму через нирки. У 1892 p. M. Гамалія від'їжджає до Петербурга, де організовує лабораторію і розпочинає читати приват-доцентський курс бактеріології слухачам військово-медичної академії. У 1893 р. він захищає дисертацію і в 1896 р. повертається в Одесу. У своєму будинку в переобладнаному підвалі він засновує Бактеріологічний та фізіологічний інститут, в якому планує читати курс бактеріології "Вчення про імунітет та про зцілення". Одночасно викладає бактеріологію у зуболікувальній школі доктора І. І. Марголіна, голови Стоматологічного товариства. Витрачаючи багато часу на наукову роботу, він продовжує досліджувати збудники туберкульозу. Ще у 1889 p., раніше від таких учених, як Борде, Реммер і Бюхнер, М. Гамалія встановив наявність підвищеної чутливості заражених туберкульозом морських свинок до інших бактерій; дослідним шляхом показав, що туберкулін викликає у туберкульозних баранів місцеву реакцію у вигляді інфільтрації; створив метод вирощування туберкульозних бактерій у вигляді плівки на поверхні рідких живильних середовищ. А. Р. Кох перейняв цей досвід і видав себе за автора цього методу. В Одесі М. Гамалія створює Одеське відділення Всеросійського товариства охорони народного здоров'я, де обіймає посаду товариша голови і голови ботанічної секції. У 1898 p., досліджуючи щільну розводку паличок сибірки у дистильованій воді, вчений спостерігає просвітління суміші. Речовини, що переходили у розчин, аналогічно впливали на нові порції бактерій. Саме їх Микола Федорович намагався виділити за допомогою оцтової кислоти. Отже, йому належить не тільки відкриття паличок сибірки, а й сама ідея очищення хімічним шляхом. Пізніше ці речовини (лізини) виділить Д'Еррель і назве їх бактеріофагами. Свою докторську дисертацію М. Гамалія присвятив питанню епідеміології та патології холери, назвавши її "Етіологія холери з точки зору експериментальної патології". До вивчення цього питання вчений підходить як із загальнобіологічних, так і з екологічних і соціальних позицій. Микола Федорович активно виступає за покращення санітарно-гігієнічних умов в містах. Деякий час учений витрачає на вивчення етіології висипного тифу. Після того, як дослідники Г. Мінх і Й. Мочутковський експериментально довели, що переносниками цієї хвороби є комахи, М. Гамалія на підставі своїх досліджень показав, що такими комахами є воші. Під час чумних епідемій в Одесі 1901—1902 pp. M. Ф. Гамалія довів, що чума належить до зоонозів — може поширюватись серед щурів і не передаватись людям. Від щурів чума переходить до популяції пацюків, а від пацюків за допомогою бліх передається вже людям. Одночасно він розробляє засоби виготовлення висипнотифної вакцини. У процесі вивчення чуми у 1908 р. М. Гамалія вводить у вжиток такий термін, як "дезінсекція" — зниження ектопаразитів в оточенні людини, а також розробляє комплекс дезінсекційних засобів, які поділяються на механічні (очищення приміщень), фізичні (вплив сухого і гарячого повітря, киплячої води, гарячої пари, вогню), хімічні (керосин, розчин зеленого мила, сірчистий газ). Активну діяльність — дератизацію — вів М. Гамалія і в боротьбі з пацюками. Під його керівництвом були створені спеціальні загони винищувачів пацюків. Цю діяльність учений описав у працях "Чума і пацюки" (1902), "Корабельні щурі і чума" (1903). Тут він докладно описує такі методи дератизації, як полювання (використання кішок, собак, сов, ласок), пастки (капкани, ловчі ями), отруєння (розкидання м'ясних і рибних приманок з додаванням фосфору, розміщення у водостоках зерен пшениці, змочених стрихніном), спалення (спалення сірки або сірчастого ангідріду), зараження (бактеріальну культуру щурячого тифу розводили у лабораторіях і розносили по підвалах і каменоломнях). У цих працях учений рекомендує також профілактичну дератизацію — створення щуронепроникних будівель, знищення нір, правильне утримання вигрібних ям і смітників. У 1910 p. M. Гамалія переїжджає до Петербурга, де обіймає посаду наукового керівника Інституту віспощеплення (упродовж 1912—1928 pp.). У 1938-1949 pp. M. Гамалія — науковий керівник Центрального інституту епідеміології та бактеріології. Одночасно завідує кафедрою мікробіології 2-го Московського медичного інституту та лабораторією Інституту епідеміології та мікробіології АН СРСР, якому в 1949 р. було присвоєно його ім'я. У 1939 р. Миколу Федоровича обрано головою Всесоюзного товариства мікробіологів, епідеміологів та інфекціоністів, почесним членом Біологічного товариства в Парижі, оголошено лауреатом Державної премії СРСР. У 1940 р. М. Ф. Гамалія отримує звання почесного члена АН СРСР, а в 1945 р. — звання академіка АМН СРСР. Микола Федорович Гамалія помер 29 березня 1949 р. в Москві. |