Глібов Леонід Іванович

Біографія

Леонід Іванович Глібов народився в с. Веселий Поділ (нині Семенівський район Полтавської області) в сім'ї управителя поміщицького маєтку. Сільське оточення прищепило юнакові глибоке відчуття живої української народної мови, знання фольклору. Вже з 13 років почав віршувати. Перші російськомовні твори видані в 1847 р. під назвою "Стихотворения Леонида Глебова" (меценатом був хазяїн-домовласник Василь Прокоф'єв).

Леонід Глібов навчався у Ніжинському ліцеї (1849—1855), де познайомився з українською літературою, зокрема з "Кобзарем" Т. Шевченка, "Приказками" Є. Гребінки. У 1856—1858 pp. учителював у повітовій школі с. Чорний Острів на Поділлі, з 1858 р. викладав географію у Чернігівській чоловічій гімназії. У Чернігові розгорнув широку літературну діяльність як поет-лірик, байкар, прозаїк, драматург, фейлетоніст і фольклорист. Друкував свої твори в журналі "Основа" (1861—1862), видавав тижневик "Черниговский листок" (1861—1863).

Громадській і літературній діяльності Глібова сприяли його дружні зв'язки з О. Маркевичем, І. Андрущенком, М. Кибальчичем. Брав активну участь у культурно-освітньому русі, зокрема організовував недільні школи, публікував актуальні статті з питань громадського життя. За друкування в "Черниговском листке" "неблагонадійних матеріалів", зв'язок із членами народницької організації "Земля і воля" у 1863 р. був звільнений з посади вчителя. З 1867 р. завідував у Чернігові земською друкарнею.

Жанровий діапазон творів Л. Глібова досить широкий: ліричні вірші і вірші для дітей, сатиричні віршовані твори, п'єси, нариси, оповідання, статті, театральні рецензії тощо. Найбільшу славу йому принесли байки та окремі ліричні твори. У жанрі байки інтенсивно працював з 1853 р. (лише за один цей рік у "Черниговских губернских ведомостях" опублікував 25 байок). Згодом видав три збірки (1863, 1872, 1882), в яких дотепно, в широкому "сміховому" діапазоні — від іронії до сатири — картав людські й суспільні вади. У "мандрівних" світових сюжетах активно використовував специфічно українські риси (мовностильові засоби, зокрема ідіоми й фразеологізми, гумористичні сценки, прислів'я і приказки, пейзажні картини з національними топонімами, характерні побутові деталі тощо).

Творчість Л. Глібова 50 — початку 70-х років спрямована насамперед проти кріпосництва, свавілля панів, жорстокого ставлення до селян (байки "Вовк та Ягня", "Вовк і Кіт", "Вовк і Вівчарі" та ін.). Жорстоке самодурство можновладців сатирично осуджується в байках "Мірошник", "Вовк та Зозуля". Тип байкового конфлікту тут цілком новаторський, оригінальний, "персонажі окремих байок зображені в момент найгостріших антагоністичних зіткнень" (М. Бондар).

За таким самим принципом побудовано байки Л. Глібова, де висміюються хабарництво чиновництва, загальне казнокрадство ("Щука", "Мишача рада", "Лисиця і Ховрах" та ін.), показується розклад і занепад кріпосницьких господарських відносин ("Охрімова свита", "Мірошник").

Як типовий просвітитель Л. Глібов значну увагу приділяв морально-етичним проблемам. Вади суспільної та людської моралі засуджуються у творах "Пан на всю губу", "Вовк та Мишеня", "Мишача рада", "Миша і Пацюк", "Два куми", "Троєженець", "Купець та Миші", "Зозуля і Півень", "Чиж і Голуб" та ін. У 80—90-х роках поглиблюється морально-етичний аспект його байок. Об'єктами висміювання у цих байках стають неробство, паразитичне життя панівних верств, здирство й користолюбство, прагнення наживи, прислужництво перед вищими і брутальне свавілля щодо нижчих, розтлінна мораль "вседозволеності" ("Лев на облаві", "Хазяйка і Челядники", "Старець", "Кундель", "Сила", "Ганці", "Жаби", "Скоробагатько" та ін.).

Засобами народного гумору, тонкої, спостережливої іронії Л. Глібов картає недалеку пихатість і чваньковитість підпанків ("Зозуля і Горлиця", "Лисиця й Виноград", "Дуб і Лозина", "Осел і Соловей", "Півень і Перлинка" та ін.). В окремих байках висловлюються думки про можливі шляхи суспільного розвитку. Письменник виявляє себе прихильником еволюційного шляху, доводить, що не революція, яка винищить абсолютно все ("Огонь і Гай"), а старанна "пожиточна" праця (у тому числі освітня, культурна) піднесуть суспільство на вищий рівень ("Жук і Бджола", "Солом'яний Дід").

Гумор, іронічні та сатиричні сценки у байках живі, іскрометні, виразні, вихоплені із самого народного життя. Письменник широко використовує тут прийоми драматургічного мистецтва — монологи й діалоги, риторичні запитання й вигуки, обірвані фрази тощо. Нерідко мораль байки формулюється в чіткому афоризмі, що згодом сприйматиметься вже як прислів'я: "Дурний порядок — дурне й діло", "Хто вище злізе, дужче пада", "Чого не втямиш — не берись" та ін.

Ранні ліричні вірші Л. Глібова ("Полтава", "Пловец", "Узник", "Мелодия", "Вечер в деревне", "Осень") позначені елегійним смутком. У Л. Глібова є чимало пісень-романсів ("Моя веснянка", "Зіронька", "Ой не цвісти калиноньці" та ін.). Улюбленою народною піснею стала поезія "Журба" ("Стоїть гора високая..."), покладена на музику М. Лисенком. І. Франко вважав її однією з "правдивих перлин української лірики". Громадянський пафос відчувається у вірші "Не плач, поет!", де проходить думка про служіння поетичним словом людям. Волелюбні мотиви характеризують вірш Глібова "Над Дніпром". Любов до рідного краю проймає поезію "У степу".

З 90-х років Л. Глібов почав писати вірші для дітей ("Веснянка", "Квіткове весілля", "Пташка", "Зимня пісенька"), які прищеплювали читачам любов до природи, праці, творчості, підносили високі моральні якості, вчили любові до рідної мови, її краси й милозвучності. У своїх оповіданнях і нарисах ("Пролесок", "Шурочка", "В деревне", "Лихач") Л. Глібов порушує теми бездуховності, задушливості провінційного життя та пригніченості народу.