Гоголь Микола Васильович

Біографія

Видатний письменник-мислитель, класик української та російської літератури Микола Васильович Гоголь народився 20 березня 1809 р. в с. Великі Сорочинці на Полтавщині.

Як свідчать документи, рід Гоголів бере початок із XVII ст., з часів Хмельниччини. Його засновником був полковник подільський, а потім могилівський Євстафій (Остап) Гоголь. Зналися Миколині предки і з гетьманами України — Петром Дорошенком та Іваном Скоропадським.

Микола був старшим сином. Після нього народилися брат Іван (помер дев'яти років) і сестри Марія, Ганна, Єлизавета, Тетяна і Ольга. Дитинство майбутнього письменника минуло у мальовничому куточку Полтавщини, в колишній Василівці (зараз село Гоголеве Шишацького району Полтавської області) в маєтку батьків. Серед неповторної української природи пройшли його дитячі та юнацькі роки, тут він відкрив для себе світ, сповнений зворушливих, сумних і веселих легенд, поетичної фантазії.

Початкову освіту здобув удома. Потім його віддали до Полтавського повітового училища (1818—1819). Упродовж 1821—1828 pp. навчався в Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька, одному з кращих і найпрестижніших навчальних закладів України того часу. Курс навчання, розрахований на дев'ять років, був фундаментальним і різнобічним. Плата була величезна — тисяча карбованців на рік, але, дякуючи турботам Трощинського, попечитель гімназії зарахував Миколу Гоголя "на казенний кошт".

Уже в гімназійні роки у М. Гоголя виник інтерес до літературної діяльності. Він багато читає, бере участь у створенні гімназійного журналу, пише вірші, п'єси, а також трагедію "Розбійники", балладу "Дві рибки", сатири "Дещо про Ніжин, або дурням закон не писаний", "Сніданок у предводителя", "На ярмарку", "Вибори в міському магістраті", повість "Братья Твердиславичи", поеми "Ганс Кюхельгартен", "Росія під ярмом татар" та ін. Він також виявляє схильність до театру, багато і дуже вдало виступає в гімназійних спектаклях. З особливим успіхом виконував роль Простакової у "Недорослі" Д. Фонвізіна. Проте на театральних лаштунках М. Гоголь мріяв не про славу артиста, а письменника.

Цікавлячись народним життям, Гоголь-гімназист відвідує передмістя Ніжина Магерки, знайомиться з його жителями, буває на селянських весіллях. З часом заводить "Книгу всякої всячини, або підручну енциклопедію", куди записує замальовки з народного життя, побуту, творчості, які пізніше плідно, в художній обробці, використовує у своїй творчості. Великий вплив мав на Гоголя інспектор гімназії — професор політичних і юридичних наук Бєлоусов, людина прогресивних поглядів, талановитий педагог та яскрава, порядна особистість.

У червні 1828 р. майбутній письменник закінчив навчання в Ніжинській гімназії. Наприкінці року 19-річний Гоголь разом зі своїм гімназійним товаришем Олександром Данилевським переїхав до Петербурга, який зустрів юнаків холодом недоброзичливості. Він довго не міг знайти роботу і тільки в листопаді 1929 р. знайшов посаду рядового чиновника у департаменті державного господарства, а потім влаштувався писарем до департаменту уділів. Належних коштів для існування чиновницька посада не давала та й ходити на роботу в поношеному одязі було принизливо. "Скромніше за мене навряд чи хтось живе у Петербурзі. Я трохи звик до морозу й відбув усю зиму в літній шинелі", — пише він 2 квітня 1830 р.

У вільний час юнак відвідує Академію мистецтв, займається живописом, набирається нових вражень, які згодом використає у своїх творах, зокрема у "Петербурзьких повістях".

Надії, пов'язані з виданням у 1829 р. "Ганса Кюхельгартена", не виправдалися. Критика в часописі "Московский телеграф" і газеті "Северная пчела" була безжалісною, і Гоголь разом зі своїм незмінним слугою Якимом Німченком скупив усі примірники і спалив. Засмучений провалом першої літературної спроби, Микола Гоголь того ж року іде до Німеччини, але, промандрувавши два місяці, повертається до північної столиці.

Період творчого піднесення Гоголя — початок 30-х років — був насичений різними подіями, які відбилися на подальшому житті письменника. М. Гоголь звертає на себе увагу літературної громадськості столиці. Виникають перші літературні знайомства — з письменником і критиком О. Сомовим, співредактором по "Литературной газете" А. Дельвіга, з В. Жуковським, М. Погодіним, М. Щепкіним, І. Аксаковим, П. Плетньовим, які посідали чільне місце у подальшому житті молодого письменника. Поступово М. Гоголь входить в коло найвідоміших російських літераторів, а наприкінці травня 1831 р. знайомиться з О. Пушкіним, з яким на досить тривалий час його поєднає плідна творча дружба. Спілкування з Пушкіним справило величезний вплив на становлення Гоголя як письменника. Пізніше він так згадував про зміну тональності "Вечорів...": "Пушкін змусив мене подивитися на справу серйозно". Поет залучає Гоголя до участі в журналі "Современник", де з'являється його стаття "Про рух журнальної літератури", спрямована проти одіозних реакційних журналістів Булгаріна і Сенковського. Пізніше в "Современнике" побачать світ гоголівські повісті "Коляска", "Ніс".

Атмосфера творчої підтримки сприяла закінченню роботи над "Вечорами...", на які О. Пушкін відреагував із захопленням: "...Вони вразили мене. Ось справжня веселість, щира, невимушена, без манірності, без бундючності. А місцями яка поезія. Яка чутливість. Усе це так незвичайно в нашій літературі, що я досі не отямився". У грудні 1833 p. M. Гоголь читає Пушкіну свою "Повесть о том, как поссорился Иван Иванович с Иваном Никифоровичем". Того ж року пише повість "Старосветские помещики". Журнал "Отечественные записки" публікує повість "Басаврюк, или вечер накануне Ивана Купала", виходять друком збірки "Вечера на хуторе близ Диканьки" (1831—1832), "Арабески" і "Миргород" (1835), які принесли письменнику величезну славу. Ліричний образ України, створений Гоголем у "Вечорах...", назавжди ввійшов у європейську літературу. У другій частині "Вечорів..." (1832) ліричні й героїчні замальовки України змінюються першими спробами "викривальних портретів" обивателів-"існувателів", м'який іскрометний гумор у творчості М. Гоголя потроху поступається місцем безжальній сатирі та сарказму.

М. Гоголь довго не наважується підписати твори власним ім'ям. Для авторства "Вечорів..." вигадано колоритного народного персонажа — "пасічника Рудого Панька". У 1831 р. в "Литературной газете" були надруковані глава з повісті "Страшный кабан" за підписом П. Гличика, стаття "Декілька думок про викладання дітям географії" за підписом Г. Янова і стаття "Жінки", під якою вперше з'явилося власне прізвище письменника.

Ще з 1829 p. M. Гоголь підтримував дружні стосунки з одним з найосвіченіших людей того часу — М. Максимовичем, відомим ученим у галузі природознавства, історії, філології, етнографії, біології, майбутнім ректором Київського університету. Їх поєднували не тільки спільний інтерес до культурної спадщини українського народу, а й щире бажання відтворити документально українську історію, традиції, звичаї. М. Гоголь закликав М. Максимовича в одному з листів: "Киньте справді кацапію та їдьте в Гетьманщину... їдьмо! Скільки ми там назбираємо всякої всячини! Усе викопаємо!.. Туди! Туди! До Києва! Там, або навколо нього, звершалися діяння віковічності нашої... Багато можна буде зробити добра".

Варто відзначити особливе ставлення Гоголя до українських народних пісень. Він віддавав їм перевагу перед усіма іншими джерелами усної народної творчості й вважав, що "...Пісні для Малоросії — все: і поезія, і історія, і батьківська могила. Хто не зрозумів їх глибоко, той нічого не дізнається про колишній побут цієї квітучої частини Росії".

М. Гоголь наполегливо опрацьовує матеріал з української історії, він жив нею, мріяв її завершити і винести на суд на кафедрі Київського університету імені Володимира Великого. Але, на жаль, цьому не судилося здійснитися. Невідомо, яка доля спіткала цей науковий твір. Не потрапив М. Гоголь і до Київського університету, що боляче вразило письменника. У 1834 р. за сприяння П. Плетньова М. Гоголь був затверджений ад'юнкт-професором на кафедру загальної історії в Петербурзькому університеті, де одержав два курси — історії середніх і стародавніх віків. Результатом науково-викладацької діяльності Гоголя стала низка статей історико-культурологічної тематики, вміщених до збірки "Арабески" (1835). Але, на жаль, великих успіхів на педагогічній ниві він не досяг і наприкінці 1835 р. покидає університет.

Нащадок запорожців, він оспівав героїчні подвиги козацтва своєю неповторимою мелодійною ритмічною прозою, що увібрала все багатство словесних барв народної мови, створив надзвичайно мальовничий портрет України. Повість "Тарас Бульба" й донині залишається неперевершеним гімном Україні, її героїчному народові, її безсмертному духу. Водночас М. Гоголь — син маловідомого українського драматурга — завжди мріяв стати "великороським" письменником. Можливо, саме в неадекватному сприйнятті його росіянами криється джерело викривальної "російської прози". Адже незліченна кількість "маленьких людей" — це й сам Гоголь, його вразливе самовідчуття перших років животіння у Петербурзі. Він мріяв стати рідним сином російської літератури, а залишився назавжди провінційним хлопчиком із притулку, який підступно мститься за нещирість і зверхність, з якими його пускають до парадних кімнат...

Восени 1835 p. M. Гоголь береться за створення основної праці свого життя — "Мертві душі". У листі до О. Пушкіна він писав: "Мені хочеться в цьому романі показати хоча б з одного боку всю Русь".

"Мертві душі" М. Гоголь пише болісно довго, сам несподівано потрапивши в пастку власної сміливості.

З другої половини 30-х років подальший розквіт таланту М. Гоголя пов'язаний з його драматургією. Ще в 1833 р. він надумав написати комедію, "повну злості, сміху та солі". Спочатку це п'єса "Володимир третього ступеня", покинута в передчутті цензурних перешкод. Потім з'являються "Женихи" (пізніше перероблені на "Одруження") — викриття провінційних родинних стосунків. Нарешті, в 1835 р. впродовж кількох місяців він пише один із найвизначніших творів — викривальну сатиричну комедію "Ревізор", яка стала етапною навіть в історії театру.

Прем'єра комедії "Ревізор" відбулася 19 квітня 1836 р. на сцені Олександринського імператорського театру в Петербурзі. Зустріли цей твір неоднозначно.

Атмосфера, що склалася навколо імені Гоголя після виходу у світ "Ревізора", була напруженою. В бюрократичних і в реакційних колах комедія, що викривала самодержавну Росію, викликала вибух протесту. Починається нестримне цькування письменника, в результаті чого він, не знаходячи в собі сил для відкритої боротьби, з пригніченим настроєм на тривалий час покидає Росію. Майже 12 років з невеликими перервами він перебував за кордоном, мандрував по Німеччині та Швейцарії, Франції та Італії. Працює над романом-поемою "Мертві душі", переробляє "Ревізора", "Одруження", "Тараса Бульбу", "Портрет". Зустрічається з Жуковським, істориком Погодіним, зближується з художником Івановим. Зрідка приїжджає в Росію. Саме за кордоном до М. Гоголя дійшла звістка про загибель О. Пушкіна, якого він дуже любив і цінував. Біль від цієї непоправної втрати залишився з ним до кінця його днів.

У 1841 p. M. Гоголь приїжджає в Росію з метою видання першого тому поеми "Мертві душі", в якій нещадно, сатирично змальовує кріпосний устрій. Побоюючись, що московська цензура заборонить поему, він віддає її В. Белінському і доручає йому провести рукопис через петербурзьку цензуру.

Після довгих цензурних пригод у травні 1842 р. вийшла у світ перша частина роману-поеми "Мертві душі", яка знову поділила Росію на два табори. За словами Герцена, ця поема "приголомшила всю Росію". Вона розворушила різні кола суспільства. Реакційними колами ця книга була зустрінута вороже. Саме в розпал цього "обговорення" Т. Шевченко пише своє віршоване послання Гоголю (1844), де називає письменника "великий мій друже" і виступає його палким прихильником. В. Белінський дає чітке концептуальне трактування "Мертвих душ" і характеризує книгу як "...творіння чисто російське, національне, вихоплене із таїни народного життя, настільки ж істинне, наскільки і патріотичне, що нещадно зриває пелену з дійсності і дихає пристрасною, палкою, кровною любов'ю до плодовитого зерна руського життя". Услід за ним Герцен писав: "...Поезія Гоголя — це крик жаху та сорому, який видає людина, принижена від злиденного життя, коли раптом помічає у дзеркалі своє оскотинене обличчя".

У 1842 p., доручивши видання чотиритомника своїх творів товаришу по Ніжинській гімназії М. Я. Прокоповичу, М. Гоголь повертається в Рим. У 1843 р. побачив світ його чотиритомник "Твори". На отримані від видання кошти письменник створив Фонд допомоги бідним і талановитим студентам Петербурзького і Московського університетів. З 1845 р. твори Гоголя починають публікувати в Європі: чеською, французькою, німецькою, датською мовами.

Останні десять років життя письменника сповнені драматичних пошуків себе в Істині. Слабке фізичне здоров'я, незважаючи на зусилля медиків, не поліпшується. Обтяжують і без того складне життя, болісні творчі пошуки, душевна криза й нерозуміння його дорогими і близькими людьми. М. Гоголь прагне показати в наступних частинах "Мертвих душ" моральне переродження своїх героїв, намалювати майбутнє оновленого суспільства і держави. Водночас він працює над другою редакцією "Ревізора", закінчує мініатюру "Театральний роз'їзд", де дає своє обґрунтування комедії "як дзеркала громадського життя".

Оселившись в Італії, М. Гоголь мандрує по всій Європі: лікується в Німеччині, живе то в Ніцці, то в Парижі. Його постійними супутниками є самотність, душевний неспокій, ностальгія. Ізолювавши себе в Європі від прогресивних віянь, підтримуючи листування із обмеженим колом друзів, він у січні 1847 р. видає "Вибрані місця з листування з друзями", передмовою до яких ставить заповіт, написаний у Гамбурзі 1845 р. Книга викликала різку відповідь В. Белінського (знаменитий гнівний лист до Гоголя). В "Авторській сповіді" М. Гоголь писав: "Душа моя знемогла, я думав, що у книзі моїй — швидше зерно примирення, а не розбрату... Мені тільки здалося безсумнівною істиною, що я зовсім не знаю Росії, що чимало змінилося відтоді, як я в ній не був..."

Революційні події та настрої цього часу були незрозумілі Гоголю, він був безмежно далекий від них. Захоплений релігійним містицизмом, він побував у Єрусалимі, а потім назавжди повернувся до Росії, у Москву. Тут він продовжує роботу над другим томом "Мертвих душ". Письменник постійно переробляє рукопис, але так і не може дописати твору. Душевна криза зростала, тисла, знепокоювала.

В останні роки свого неспокійного життя М. Гоголь жив у сім'ї графа О. Толстого. За його словами, в ніч на 11 лютого, за 10 днів до смерті, М. Гоголь спалив другий том "Мертвих душ" та інші рукописи. Збереглися тільки листи Пушкіна, Жуковського та його особисті. Здоров'я письменника погіршується, він впадає в депресивний стан, відмовляється від їжі, не приймає відвідувачів і готується до смерті. За кілька днів письменник доводить свій організм до повного фізичного виснаження, що й призводить до драматичного кінця. Помер Микола Васильович 21 лютого 1852 р.

М. В. Гоголь був похований на цвинтарі Свято-Данилового монастиря у Москві. 31 травня 1931 р. відбулося перепоховання праху письменника з монастиря на Новодівиче кладовище у Москві, де він покоїться до цього часу.

Не всі свої задуми вдалося Гоголю втілити в життя, але вже те, що ним було зроблено і дійшло до нас, заслуговує на шану і пам'ять нащадків. Мабуть, краще, ніж будь-хто, він сам сказав про себе: "Знаю, що моє ім'я після мене буде щасливішим від мене і нащадки тих-таки земляків моїх, може, навіть з вологими від сліз очима проголосять примирення моїй тіні..."

Перше повне зібрання творів Миколи Гоголя у п'ятнадцяти томах було видано лише в 1940—1952 pp.

За період 1918—2000 pp. твори цього видатного письменника видавалися 1368 разів загальним тиражем 150 млн 929 тис. примірників, 62 мовами світу: російською — 829 разів, українською — 104 рази, іншими мовами — 435 разів.