Городецький Лєшек Дезидерій Владислав

Біографія

Лєшек Дезидерій Владислав Городецький народився 23 травня (4 червня) 1863 р. в с. Шолудьки на Поділлі. Він походив із старовинного польського шляхетського роду. Батько майбутнього архітектора Владислав (старший) одержав освіту в дуже почесному на Поділлі навчальному закладі — Немирівській гімназії, після закінчення якої вступив до російського війська — в Ольгопольський уланський полк унтер-офіцером. Брав участь у походах проти турок, у Кримській війні. Проте служив недовго і, вийшовши у відставку без чину 6 лютого 1858 p., повернувся в маєток і був обраний дворянством Брацлавського повіту попечителем сільських хлібних запасних магазинів. Мати архітектора — Леопольдіна Глюзинська — була дочкою поміщика із с. Шолудьки на Брацлавщині.

Середню освіту В. Городецький здобув в Одесі, в реальному училищі при євангелічній лютеранській церкві св. Павла, куди вступив у січні 1879 р. Саме в училищі були помічені його перші успіхи з малювання. Після закінчення у червні 1885 р. додаткового класу училища він отримав можливість вступити у вищий навчальний заклад. Вищу фахову освіту В. Городецький здобув у Санкт-Петербурзі, в Імператорській академії мистецтв, де навчався з 1885 по 1890 р. Наступні тридцять років його життя були пов'язані з Києвом.

До початку 90-х років XIX ст. належить один з відомих проектів В. Городецького — усипальниця родини баронів Штейнгелів, споруджена на кладовищі Аскольдова могила. У 1895—1896 pp. він розробив проект "Південноросійського машинобудівного заводу" на вул. Жилянській, 107. Проектуючи корпуси заводу, архітектор не відійшов від загальноприйнятих тоді принципів і схем промислових підприємств, але висока якість проектування й виконання будівельних робіт прислужилися і прийдешнім поколінням.

Наприкінці XIX ст. В. Городецький став одним з активних учасників розбудови Києва: він розробив проект нових вулиць у центрі міста (Михайлівської, Ольгінської, Мерінгівської та Нової), став автором кількох споруд на Миколаївській вулиці (будинок київського відділення Російського сільськогосподарського комісіонерства "Работник", меблевої фабрики Й. Кімаєра). За його проектом було збудовано будинок Л. Бендерського — повних шість поверхів на вул. В. Васильківській, 25. До 1897—1898 pp. належить проект надбудови і добудови старої двоповерхової кам'яниці на розі Хрещатика і Прорізної. Під час київської сільськогосподарської і промислової виставки 1897 p., влаштованої на схилах Черепанової гори, найбільше уваги привертали два проекти В. Городецького — павільйони графів Потоцьких. Саме проект В. Городецького визнали кращим, коли московський архітектор Бойцов відмовився від роботи над проектом міського музею старовини і мистецтв. Важливим фактором при будівництві музею стало широке застосування бетону й цементу. У 1898 р. в Києві, на Куренівці, було зведено цементний завод "Фор", який проектував В. Городецький. У 1898—1902 pp. на вул. Ярославів вал, 7 за його проектом було побудовано караїмську кенасу. Ця унікальна екзотична будівля викликала чимало схвальних відгуків.

Після виставки 1897 p., зведення міського музею й кенаси, не кажучи про завод на Жилянській та ряд прибуткових будинків, В. Городецькому — вже добре знаному й шанованому київському архітекторові — випала честь як поляку і католику зводити римо-католицький костьол св. Миколая. Спорудження нового костьолу в Києві було в центрі уваги всіх римо-католиків упродовж десяти років. 6 грудня 1909 р. відбулося урочисте освячення нового храму.

У планово-просторовій композиції костьол св. Миколая має вигляд хрещатої в плані базиліки з розвинутим трансептом, із двома вежами на головному, західному, фасаді і меншою третьою над середхрестям, сигнатуркою з дзвоном. Головну увагу в соборі зосереджено на західному фасаді — з трьома порталами, величезним вітражованим круглим вікном, над яким підноситься трикутний фронтон. Обабіч — високі готичні фіали й ажурні вежі. Загальна висота споруди — 55 метрів.

Але найвідомішою київською спорудою В. Городецького став власний будинок архітектора на вул. Банківській, 10. Будинок у формі кубу, з характерним для модерну еклектичним використанням різних стилів. Його фасади оформлені скульптурними прикрасами роботи Е. Саля на теми стародавніх міфів і полювання, що виконані з цементу. Оскільки в той час цемент не був ще популярним, В. Городецький використав його з метою реклами. Інтер'єри будинку були оформлені екзотичними сюжетами. "Киевская газета" від 4 грудня 1903 р. називала будинок "зразком архітектури нового стилю". Дуже швидко дивний витвір В. Городецького став однією з визначних архітектурних пам'яток Києва.

Владислав Городецький залишив по собі архітектурні пам'ятки в Черкасах, Умані, Тулині, Євпаторії, Сімферополі.

Вважається, що Черкаси саме йому зобов'язані поширенням там стилю модерн, а почалося все з будинку жіночої гімназії. Цей двоповерховий солідний будинок не мав звичних з поняттям "модерн" криволінійних форм, потрійних ліній. Модернізм полягав тут у незвичайному, нетрадиційно розробленому плані, сміливому використанні й поєднанні декоративних елементів, у діагонально розкреслених шибках великих вікон, як на сходах у будинку на Банківській, 10. Крім гімназії, В. Городецький спроектував і побудував у Черкасах торговий зал, церкву та виконав архітектурну частину пам'ятника Олександру II. У Сімферополі він побудував власний завод вуглекислоти і штучного льоду, а в Євпаторії звів власну віллу.

Сучасники В. Городецького відзначали його прихильність до новітніх досягнень технічного прогресу: одним з перших він мав у Києві автомобіль, літав з першими авіаторами. Він захоплювався полюванням, брав діяльну участь в Київському відділі Імператорського товариства правильного полювання, здійснив шість мисливських експедицій, видав книжку "В джунглях Африки".

Після революції і захоплення влади більшовиками, втративши свою нерухомість і не маючи за нових умов жодних засобів до існування, В. Городецький у 1920 р. емігрував до Варшави. У Польщі він почав працювати в Міністерстві суспільних робіт як архітектор. Він розробляє проект курорту в Хелю, реставрує палац у Вишнівцю, пошкоджений під час Першої світової війни.

У 1923 р. В. Городецький відмовився від посади в Міністерстві суспільних робіт і впродовж наступних двох років не виконав жодного значного проекту. Новий розділ в його творчості почався з появою у Польщі американської фірми "Генрі Улен і К°" з Нью-Йорку. Ця фірма запропонувала польській владі інвестиції на розбудову господарств кількох польських міст. В. Городецький очолив проектне бюро, у 1926 р. проектує водонапірну вежу, торговельні ряди у місті Пьотрков Трибунальський, бере участь у проектуванні люблінської електростанції.

У 1928 р. В. Городецький одержав запрошення від тієї самої американської інвестиційної компанії обійняти посаду головного архітектора "Синдикату по спорудженню перських залізниць". За його проектом у 1929 р. вперше споруджено залізничний вокзал в Тегерані. Архітектор вирішив споруду як єдиний цілісний урбаністично-архітектурно-функціональний комплекс.

Здобувши визнання за проект вокзалу, В. Городецький одержав урядове замовлення на проект розбудови нових міст Ірану і навіть палацу самого шаха в Тегерані.

На відміну від цілковито європейської архітектури залізничного вокзалу палац шаха В. Городецький розробив у кращих традиціях східної архітектури.

Але 3 січня 1930 р. Лєшек Дезидерій Владислав Городецький раптово помер у Тегерані від серцевого нападу. Його поховали на римо-католицькому цвинтарі Долаб на південній околиці Тегерана.

За розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 12 березня 1996 р. вулиця Карла Маркса, колишня Миколаївська, перейменована на вулицю архітектора Городецького.