Грабовський Павло Арсенович

Біографія

Павло Арсенович Грабовський народився 30 серпня (11 вересня) 1864 р. в родині сільського паламаря у с. Пушкарне (нині Харківська область). Навчався в Охтирській бурсі та Харківській духовній семінарії; попри обрусіння, зберіг національну свідомість. За участь у народницькому русі семінарист опинився під гласним наглядом поліції. Перебував без роботи в рідному селі, працював коректором у газеті "Южный край" (Харків). Із 1885 р. — у війську, за антисамодержавну діяльність був ув'язнений і засланий до Іркутської губернії. Згодом за поширюваний в Україні та за кордоном протест проти кривавих розправ царату над політзасланцями — знову тюрми, заслання до Вілюйська. З кінця 90-х років перебував на поселенні у Якутську, потім — у Тобольську, де помер і похований.

Відірваний від України, перебуваючи в російському оточенні, Павло Грабовський еволюціонував від українського й загальноросійського народництва до ідеї національної незалежності України. Поетичною думкою він линув в Україну, мріяв побачити її перед смертю, підтримував листування з Б. Грінченком, С. Єфремовим, І. Франком, О. Маковеєм, які надсилали йому українські видання, сприяли публікації його творів, підтримували морально. І. Франко не випадково означив поезію Грабовського як "крик болю і туги за рідною Україною".

Рання творчість — прозова і поетична — відома мало: рукописи загублено в жандармських архівах, куди вони потрапили за гостре неприйняття російських порядків, критику властей. Поет-засланець — автор оригінальних збірок "Пролісок" (1894), "З півночі" (1896), "Кобза" (1898) та ін. Лірика П. Грабовського тривалий час була залежна від естетики й поетики російських народників. Споріднена з традиціями Т. Шевченка, зокрема засланського періоду, його поезія вирізняється громадянським звучанням, пафосом утвердження життя-боротьби, увагою до соціальної проблематики.

Відтворивши колоніальне становище "України святої, перемученої" ("О яка ж ти сумна, Україно моя...", "До Руси-України" та ін.), недолю співвітчизників (образи жінок-трудівниць, ратаїв, сиріт, наймитів, робітників, інтелігентів-подвижників), а також критично осмисливши минуле батьківщини ("До Богдана Хмельницького"), П. Грабовський показав слабке "національне самопізнання" українців, картав їх за зраду народу й цурання мови ("Пригода з Довгоруким"). Водночас він був переконаний: прийде день, коли в "сім'ї народів вільних Раб-народ забуде об ярмі...". Крім національної, культивував інтернаціональну тематику (поеми "Бурятка", "Текинка", "По Сибири", вірш "Народові єврейському", оповідання "Червоний Жупан" містять вияв співчуття гнобленим царатом етносам).

Перший прозовий твір Павла Грабовського — повість "Гниле коріння" (1888, незавершена) — відобразив агітаційно-пропагандистську працю революціонера в гущі народу, засудив паразитизм сільської верхівки, дав символічний образ прогнилої Російської імперії. Оповідання "Цуценя" продовжило викривально-реалістичну лінію прози етичною критикою православного духовенства, а "Червоний Жупан" засудило антигуманну політику уряду щодо національних меншин у Росії. Водночас письменник не був і космополітом (він сам зізнався в листі до В. Лукича: "В мені завжди жив перш над усе українець"), хоча й гадав, що зі здобуттям волі національне питання розв'яжеться само собою.