Дністрянський Станіслав Северинович

Біографія

Станіслав Северинович Дністрянський народився в сім'ї директора місцевої учительської семінарії. Після закінчення Тернопільської гімназії (1888) та юридичного факультету Віденського університету (1893) продовжив освіту в університетах Берліна і Лейпцига. У 1894 р. за працю з австрійського приватного права "Трилітній реченець з § 1487, з. к. з. ц." дістав звання доктора права. З 1898 р. працював у Львівському університеті на посадах доцента, надзвичайного професора (з 1901 р.) і звичайного професора (1907—1918). З 1919 р. перебував в еміграції. Був одним із засновників Українського вільного університету в Празі, першим деканом факультету права і політичних наук (1921), ректором (1921—1922) і проректором (1923, 1933—1935) цього навчального закладу. Водночас працював у Німецькому університеті у Празі (1929—1933) та празькій Вільній школі політичних наук (1928—1930), співробітничав з Українською господарчою академією в Подєбрадах і Українським науковим інститутом у Берліні. У 1927 р. заочно обраний дійсним членом Всеукраїнської академії наук по кафедрі цивільного права і політики, але не зміг переїхати в Київ для реальної праці в Академії через труднощі з відповідним дозволом від польської влади, під юрисдикцією якої перебували в той час західноукраїнці. У 1932 р. після виходу з польського громадянства дістав чехословацьке громадянство, проте тепер переїзду завадила репресивна політика радянської влади щодо української інтелігенції. У 1933 р. після перенесення двох інфарктів відмовився від викладацької праці та активної громадської діяльності і переселився до Ужгорода, де збирався зайнятися адвокатською практикою і дослідженням звичаєвого права Закарпатської України. Помер після однієї з публічних лекцій від серцевого нападу.

Як громадський діяч С. С. Дністрянський користувався великим авторитетом (насамперед на західноукраїнських землях). Він був активістом національно-демократичної партії, послом (депутатом) найвищого австрійського представницького органу — Державної Ради у Відні (1907—1918). У парламенті вчений боровся за розвиток національної науки і культури, очолював депутатський "Український клуб", згодом входив до складу Української парламентської репрезентації, очолював з червня 1917 р. парламентську підкомісію з питань реформи цивільного права. З утворенням ЗУНР С. С. Дністрянський був обраний до її найвищого представницького органу — Української Національної Ради. Він брав активну участь у державному будівництві, зокрема підготував два проекти західноукраїнської конституції. Згодом він став одним із лідерів української еміграції.

С. С. Дністрянський очолював правничу комісію Наукового товариства ім. Шевченка, до якого вступив невдовзі після переїзду до Львова, брав активну участь у виданні "Правничої бібліотеки" (у 4-х томах, 1900—1909), був головним редактором друкованого органу історико-філософської секції товариства "Часопись правнича і економічна" (10 випусків, 1900—1912). У 1909 р. за його ініціативи було засновано Товариство україно-руських правників, яке об'єднало національно свідомих юристів Галичини і Буковини. Редагував у 1910—1913 pp. орган товариства "Правничий вісник". Згодом в еміграції вчений став одним із засновників, а потім і головою Українського правничого товариства в Чехо-Словаччині, що об'єднувало юристів-викладачів Українського вільного університету та окремих правознавців-практиків. Був організатором і активним учасником з'їздів українських правників у Львові (1914) і Празі (1926—1933).

Науковий доробок ученого складає понад 140 праць, що охоплюють проблеми державного, цивільного, сімейного і авторського права, окремі питання теорії та історії держави і права, деякі аспекти міжнародного приватного права. Вчений розпочав свою діяльність як цивіліст, але поступово все більше заглиблювався у загальнотеоретичні і навіть філософсько-правові проблеми. Практичні ж потреби розбудови української державності водночас примушували його братися і за вирішення питань конституційного права.

С. С. Дністрянський створив власну концепцію держави і права, яку виклав у багатотомному незавершеному курсі "Загальна наука права і політики" (Т. 1. — Прага, 1923), а також у низці інших загальнотеоретичних праць. Ця концепція у ряді положень співзвучна із сучасними теоріями громадянського суспільства і правової держави, ідеями соціально орієнтованої держави та пріоритету прав і свобод людини. В руслі соціологічного напряму у правознавстві вчений підкреслював соціальний характер норм і природних засад права.

Він вважав, що існують генетично обумовлені "органічні суспільні зв'язки", в основі яких лежить родово-економічна сполука — родина, рід, плем'я тощо. Проявом цих зв'язків є подружжя, договори, спадщина та інші поширені форми відносин між людьми. Подібні соціальні зв'язки старші за державу, не є її витвором, їх розвиток базується на внутрішній силі суспільства. Іншу групу складають "організаційні суспільні зв'язки" — церква, суспільні стани, класи тощо. Відповідно вчений виходив з первинності права порівняно з політикою, стверджував, що політика утворюється на основі вже наявних норм суспільного життя. Держава є вищим типом органічних суспільних зв'язків. Вона ґрунтується на територіальному принципі і, зберігаючи внутрішній суспільний лад, забезпечує свої цілі, підпорядковуючи цілі нижчих зв'язків (родин, родів, племен) своїй вищій меті. Але вона не повинна зачіпати внутрішньої сфери (автономії) родини, роду, племені, якщо вони відповідають вищим державним інтересам. Народ як окремий органічний суспільний зв'язок вищий за державу і має свою організацію з власними цілями. Але до органічних суспільних зв'язків належить лише такий народ (нація), в основі консолідації якого лежить національна свідомість, що нівелює всі інші станові й релігійні різниці і сприяє оформленню національної ідеї. Коли держава підтримує народ у досягненні його мети, вони виступають разом, а в іншому разі народ веде боротьбу з державою за своє самовизначення. Тим самим обґрунтовувалося, зокрема, право українського народу на самовизначення на своїй етнічній території. Своїм попередником учений вважав Антона Менгера, якого називав "творцем наукової конструкції соціалістичної держави (популярної робітничої держави)". Проте науковець не сприймав ленінський варіант соціалізму, вважаючи, що той в умовах диктатури пролетаріату базується на ще більшому примусі, ніж попередній лад. Його погляди були близькі до традиційного австрійського "катедр-соціалізму". Дослідники вважають, що на ці погляди також вплинули ідеї В. Вундта, Г. Ерліха, Г. Єлінека, Ф. Тонніса, Е. Штайнбаха, Р. Штамлера та ін.

Для історико-правових поглядів С. С. Дністрянського, найбільш яскраво виражених у курсі "Загальна наука права і політики", характерні прихильність до схеми української історії М. С. Грушевського, певна ідеалізація княжої старовини, яка ототожнювалася з народоправством, заперечення існування на східнослов'янських землях феодалізму сеньйорно-васального типу, різке розмежування української та російської державності. Остання, на його думку, була збудована на засадах орієнтального (тобто східного) деспотизму. Предметом дослідження вченого був великий період — аж до утворення і розвитку Радянської України і Радянської Росії, яким він дав досить зважену об'єктивну оцінку.

Основу конституційних поглядів С. С. Дністрянського становили такі найважливіші поняття, як обстоювання свободи людини, права українського народу на самовизначення в межах етнічної території, демократичного республіканського устрою, пріоритет суверенітету нації над суверенітетом держави. Ці погляди найяскравіше відбилися в його авторських конституційних проектах.

У цивілістичних працях ученого обґрунтовувалась ідея реформування австрійського права, приведення його у відповідність до нових суспільних відносин, узгодження інтересів держави, народу, суспільства, окремих соціальних груп тощо. Особливо великі заслуги вченого в обґрунтуванні концепції зобов'язального (облігаційного) права як окремої підгалузі австрійського цивільного права.

Науковець був одним з ініціаторів створення і унормування української правничої термінології, він особисто переклав українською мовою із застосуванням національної термінології низку австрійських цивільних законів.

У сучасних дослідженнях академік С. С. Дністрянський дістав визнання і як політолог, один з основоположників національно-державницького напряму в українській політології, автор політичної концепції української держави. Водночас відзначається, що він чітко відрізняв національну ідею від націоналістичної. Національна ідея для нього — це боротьба народу за своє самовизначення на своїй етнічній території, а націоналізм — це прагнення до влади не лише у природних рубежах свого народу, а й інших народів, вилучаючи цих останніх із права на вільний політичний розвиток.