Довженко Олександр Петрович

Біографія

"Слов'янство поки що дало світові в кінематографі одного великого митця, мислителя і поета — Олександра Довженка", — вважав Чарлі Чаплін.

Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 р. на околиці містечка Сосниця на Чернігівщині у родині козака-хлібороба. З чотирнадцяти дітей Довженків вижило тільки двоє — Сашко і сестра Поліна.

У 1903 р. малий Сашко вступив до початкової школи, а потім до вищої початкової школи у Сосниці, яку закінчив у 1911 р. Хоча за рік до того у нього вже була спроба розпочати науку, та місцевий учитель зробив категоричний висновок: "Не развитый!" і випроводив засмученого батька із сином.

У 1911 р. Олександр вступив до Глухівського учительського інституту. Після закінчення інституту його направили на роботу до Житомирського вищепочаткового училища, в якому він викладав фізику, природознавство, географію, історію, навіть гімнастику, а для обдарованих учнів створив гурток малювання. Мріяв потрапити до Академії мистецтв хоча б вільним слухачем.

У 1917 р. О. Довженко переїздить до Києва, де вчителював, розпочав навчання у Київському комерційному інституті та Академії мистецтв, працював завідувачем Житомирської партшколи, викладачем школи при штабі Щорса, секретарем губернського відділу народної освіти, комісаром Київського театру ім. Т. Шевченка, пішов добровольцем в армію УНР, потрапив у полон до загону ЧК і був засуджений до розстрілу. Від нього його врятував В. Еллан-Блакитний, підказавши йому вступити до партії есерів (боротьбистів), що пізніше об'єдналася з більшовицькою. У 1922 р. під час однієї з чисток, що мала на меті встановити кількість членів партії, документи О. Довженка було загублено. Він у цей час перебував за кордоном, а коли після закінчення процедури обліку йому запропонували подати нову заяву з проханням вступу до партії, Олександр відмовився, залишившись до кінця свого життя безпартійним.

У жовтні 1921 р. О. Довженко з дипломатичною місією Наркомату закордонних справ УСРР виїздить до Варшави. Займається питаннями обміну та репатріації військовополонених. Весною 1922 р. його переводять на посаду секретаря консульського відділу торгового представництва УСРР у Німеччині. Перебуваючи у Берліні, О. Довженко вступив до приватного художнього училища, відвідував майстерню відомого німецького художника-експресіоніста Ернста Геккеля, лекції Берлінської академічної вищої школи образотворчого мистецтва. Він звертається до Народного Комісаріату з питань освіти України з проханням надати йому стипендію для поїздки до Голівуду. Відповіді не дочекався.

У 1923 р. О. Довженка відкликали до Харкова, де він працював художником-ілюстратором у газеті "Вісті ВУЦВК". З 24 олійних картин О. Довженка зберігся портрет В. Еллана-Блакитного, решта розпорошилися по приватних колекціях. Але карикатури, дружні шаржі, портрети тодішніх діячів культури, підписані ім'ям "Сашко", прикрашали мало не кожен випуск "Вістей".

У 1926 p., просидівши безсонну ніч у своїй майстерні та подумавши над своїм життям, він залишив картини, карикатури і з маленькою валізкою особистих речей виїхав до Одеси, де на березі Чорного моря зароджувався український Голівуд. Перші його спроби у кіно ("Вася-реформатор" і "Ягідка кохання") виявилися невдалими. Але вже тоді він зрозумів, що знімати фільми за чужими сценаріями більше не зможе. Фільм "Сумка дипкур'єра" (1927) було знято за переробленим сценарієм і з О. Довженком у ролі кочегара.

У 1928 р. на екрани виходить фільм "Звенигора", сценарій до якого настільки був перероблений О. Довженком, що автори Майк Йогансен і Юртик (Юрко Тютюнник) попросили офіційно зняти з титрів їхні прізвища. Демонстрація фільму засвідчила появу в Україні майстра кіно, який умів усе: писати сценарій, творити композицію, монтувати, знаходити відповідний ритм кадрів. Фільм "Арсенал" (1929) був ще одним кроком до вершини майстерності. Творення митцем художніх подій стало символом епохи і впродовж тривалого часу залишалося єдиною версією революційних подій у Києві.

Справжнім шедевром світового кіномистецтва стала "Земля" (1930) О. Довженка. Після Другої світової війни в період політичної та економічної кризи і бурхливого розвитку кінематографу Італії саме "Земля" О. Довженка вплинула на формування естетичних підвалин неореалізму італійського кіно. У 1958 р. у Брюсселі на підсумковому кінофестивалі Всесвітньої виставки 117 кінознавців і кінокритиків з 20 країн серед 12 найкращих фільмів "усіх часів і народів" було названо його "Землю".

Це було пізніше, а в той час, 4 квітня 1930 p., московська газета "Известия" надрукувала фейлетон "Философы", в якому було сплюндровано ідею твору, який би, на думку автора, Дем'яна Бедного, не сподобався Леніну. Фактом залишається те, що на всіх фотокартках з цього часу О. Довженко виглядає лише сивим. Після Великої Вітчизняної війни О. Довженко випадково зустрів хворого Дем'яна Бедного у кремлівській лікарні, який був глибоко вражений, коли кінорежисер подав йому руку на знак привітання. У 1930 р. О. Довженко разом з Ю. Солнцевою, яка була помічником режисера на зйомках фільму "Земля" і стала дружиною митця, вирушає у тривале відрядження до Європи. Вони побували у Берліні, Гамбурзі, Парижі, Празі, Лондоні, демонструючи "Землю", "Звенигору", "Арсенал". Зустрічі з Анрі Барбюсом, Роменом Ролланом, Жоржем Садулем, Леоном Муссінаком, Гербертом Уелсом, Любомиром Лінгартом, Альбертом Ейнштейном, кінокритиками, журналістами, глядачами, знайомство з тонованим кіно породили нові задуми та ідеї. Повернувшись в Україну, О. Довженко знімає свій перший звуковий фільм "Іван" (1932), присвячений будівництву Дніпрогесу і 15-й річниці Жовтневої революції, висаджує яблуневий сад на околиці Києва, яка згодом перетвориться на Київську кіностудію з найбільшим щорсівським павільйоном у довоєнній Європі. Незважаючи на те, що у фільмі вперше використовувалися індустріальні пейзажі, які знімалися з рухомої точки, елементи документалізму, на адресу митця закидали звинувачення, що постать матері Івана символізує Україну, яка розгубилася на рейках індустріалізації. Але відгуки В. Пудовкіна, С. Ейзенштейна, С. Юткевича, В. Вишневського свідчили, що в кіномистецтві працює талановитий майстер. Невдовзі О. Довженко покидає Київ і починає працювати на "Мосфільмі".

У 1933 р. О. Довженко, Ю. Солнцева, О. Фадєєв їдуть на Далекий Схід. Кінорежисер готується до написання сценарію фільму "Аероград", який буде присвячено місту майбутнього, що з'явиться на березі Тихого океану.

На початку 1935 р. О. Довженка було відзначено орденом Леніна, а восени того ж року на екрани вийшов фільм "Аероград", який відразу ж було вилучено з прокату. На прем'єрі фільму в Москві іноземні гості та дипломати, воєнні аташе були вражені масштабністю картини висадки десанту будівників нового міста. Щоб передати пафос творення майбутнього, О. Довженко зняв висадку десанту воєнної дивізії, що було розцінене як демонстрація воєнної сили і розкриття військової таємниці.

Для виконання замовлення Сталіна зняти фільм про "українського Чапаєва" було збудовано спеціальний павільйон на Київській кіностудії. Фільм "Щорс" вийшов на екран у 1939 p., але був одразу ж вилучений з прокату, бо у перших кадрах, на соняшниковому полі, селяни дають відсіч німецьким загарбникам, яких легко було упізнати за формою касок. Проте трохи пізніше цей фільм тріумфально пройшов на екранах у перші дні Великої Вітчизняної війни і був відзначений Державною премією СРСР 1941 року. Незважаючи на це, О. Довженка було звільнено з посади художнього керівника Київської кіностудії.

У вересні-жовтні 1939 р. О. Довженко на чолі кіногрупи перебував у Західній Україні, знімаючи документальний фільм "Визволення" про возз'єднання українських земель.

У травні 1941 р. митець закінчив сценарій фільму "Тарас Бульба", на серпень були заплановані натурні зйомки українського степу, але почалася війна. О. Довженко був евакуйований з Москви, а з 1942 р. домігся переведення до політуправління Північно-Західного, потім Сталінградського і Воронезького фронтів. Працював військовим кореспондентом, політпрацівником, писав статті, оповідання, кіносценарії, вів щоденник, ставив документальні фільми, виступав по радіо. У 1943 р. О. Довженко знімає повнометражний документальний фільм "Битва за нашу Радянську Україну", авторський текст до якого було перекладено 26 іноземними мовами, а в 1945 р. створює документально-хронікальний фільм "Перемога на Правобережній Україні і вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель", у якому вперше використав кадри німецької кінохроніки. У 1943 p. митець закінчує кіноповість "Україна в огні". В січні 1944 р. було скликано спеціальне засідання Политбюро ЦК, на якому з різкою доповіддю про твір виступив Сталін. О. Довженка було виведено зі складу всіх редколегій і комітетів, удруге звільнено з посади художнього керівника Київської кіностудії, опубліковані новели і оповідання вилучено з літературного процесу. Але він завершує наступну кіноповість "Повість полум'яних літ". У 1960 р. Ю. Солнцева зняла широкоформатний фільм, у якому головного героя "Повісті полум'яних літ" Івана Орлюка зіграв Микола Вінграновський, учень О. Довженка, студент Всесоюзного інституту кінематографії, а в 1961 р. фільм було відзначено на Канському фестивалі за кращу режисуру.

У 1946 р. О. Довженко був художнім керівником документального фільму "Країно рідна", який став частиною кінодокументалістики Вірменії.

У післявоєнний період митець прагнув повернутися в Україну, але не одержав на це дозволу від влади. Він працює членом редколегії сценарної студії, членом художньої ради на "Мосфільмі", викладає у ВДІКу, читає лекції на сценарних курсах у Москві.

У 1948 р. О. Довженко написав п'єсу "Життя в цвіту", за яким зняв кольоровий фільм "Мічурін" (1949). Державна премія СРСР цього ж року більше виглядала як офіційна реабілітація митця після "України в огні". Фільм одержав також приз на Міжнародному кінофестивалі в м. Маріанске-Лазнє за кращий кольоровий фільм.

У 1952 р. О. Довженко створює літературний сценарій фільму "Земля", працює над сценарієм "Відкриття Атлантиди", кіноповістю "Зачарована Десна", роботу над якою розпочав ще в 1942 р.

Робота над останнім твором "Поема про море" дала можливість митцеві відвідувати Україну. У 1951 р. було розпочато будівництво Каховської ГЕС й Каховського моря, що лягло в основу кіноповісті О. Довженка, завершеної в 1955 р. Він домігся дозволу на натурні зйомки в Україні, які розпочалися в листопаді 1956 р. А 25 листопада 1956 р. Олександр Довженко помер.

У 1957 р. ім'я Олександра Довженка було присвоєно Київській студії художніх фільмів.

У 1959 р. митцеві було присуджено Ленінську премію посмертно. Ю. Солнцева завершила розпочатий фільм "Поема про море", поставила фільм "Зачарована Десна".

У 1995 р. в незалежній Україні було встановлено Державну премію України ім. О. П. Довженка.