Донцов Дмитро Іванович

Біографія

Дмитро Іванович Донцов народився у м. Мелітополь. Вчився на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету. Був членом РУП і УСДРП. Відбував ув'язнення за пропаганду соціалістичних ідей. У 1908 р. втік за кордон, де продовжував самостійну громадсько-політичну, наукову діяльність.

У 1913 р. у Львові на 2-му всестудентському з'їзді Дмитро Донцов оприлюднив свою програму політичного сепаратизму, спрямовану на відокремлення України від Росії.

Під час Першої світової війни очолив у 1914 р. "Союз визволення України", метою якого була боротьба за проголошення України самостійною державою за допомогою австро-німецького блоку. Пізніше через суперечки щодо методів ведення політичної боротьби Д. Донцов виходить із "Союзу", його виключають з УСДРП, і він максимально зосереджується на науковій, редакційній роботі в Берліні, Берні, інших містах Європи.

Теоретико-політичні думки, ідеї Д. Донцова активно змінювалися особливо впродовж 1914—1921 pp., коли від суто антиросійських засад своєї концепції він переходить до національно-державних. Останні засади своєї націоналістичної теорії він активно розробляє у працях "Сучасне політичне положення нації і наші завдання" (1913), "Історія розвитку Української державної ідеї" (1917), "Підстави нашої політики" (1921), "Націоналізм" (1926), "Політика принципіальна і опортуністична" (1928), "Де шукати наших традицій" (1938), "Дух нашої давнини" (1944), "Росія чи Європа" (1955), "Від містики до політики" (1957) та ін.

Д. Донцов ґрунтовно дорікав українській інтелігенції в тому, що вона у своїй боротьбі орієнтується на юрбу, а не на українську "політичну націю", що вона недостатньо опікується загальнонаціональними інтересами. Він вказував на органічний зв'язок України із Заходом, на необхідність формування так званого вольового націоналізму. Національну ідею Д. Донцов розглядав як стрижень єдності нації, як своєрідну усвідомлену волю, як "волю до життя", "волю до влади".

Формула націоналізму Д. Донцова базувалася на принципах волі (в теорії) і волюнтаризму (на практиці). Практично ця формула вела до абсолютизації сили, насилля і навіть до обмеження свободи, оскільки Д. Донцов заперечував будь-який плюралізм позицій, а його "вольовий націоналізм" часто базується на крайньо правих політичних позиціях у національному питанні.

Д. Донцов гостро критикував марксизм разом з його матеріалізмом, ортодоксальністю, стоячи на засадах ідеалістичного волюнтаризму, історичного та практичного ідеалізму та приписуючи керівну роль в житті одиниць і спільноти ірраціональної волі. Він особливо наголошував на ролі ідей в історії, історичному процесі.

Вчення Д. Донцова про націоналізм глибоке, але й суперечливе, оскільки воно багато в чому базувалося на принципі "мета виправдовує засоби". Він же вважав, що народ передусім є об'єктом історії, а творять її амбітні, елітні, підготовлені люди, які належать до своєрідної "касти сильних", до тієї меншості, яка має чинити "творче насильництво" над більшістю. Суспільно-творчою силою історичного процесу, на думку Д. Донцова, є саме активна меншість.

Д. Донцова ще за його життя нещадно критикували і ним же, особливо молодь, надмірно захоплювалися за його величезну роботу по звеличенню нації, піднесенню її ролі в історичному процесі.