Заболотний Данило Кирилович

Біографія

Данило Кирилович Заболотний народився 16 грудня 1866 р. в с. Чеботарка (нині Крижопільський район Вінницької області) в сім'ї бідного селянина, в минулому кріпака. Із самого дитинства майбутній вчений пізнав злидні та бідність. На формування світогляду і життєвого шляху Данила Заболотного дуже вплинув його дядько Макар Макарович Сауляк, який прищепив хлопцю любов до природознавства.

У 1880 р. Данило Заболотний переїжджає до Одеси. Тут він навчається спочатку в знаменитій Рішельєвській гімназії, а згодом, з 1885 р., на природничому відділенні фізико-математичного факультету Новоросійського університету. Активна революційна діяльність, що захопила Д. Заболотного, призвела до того, що його було заарештовано і виключено з університету. Перебування у в'язниці негативно позначилося на здоров'ї Данила Кириловича — він захворів, унаслідок чого розвинулися серцева аритмія і ревматичний поліартрит. За станом здоров'я Д. Заболотний уникнув суворого покарання за революційну діяльність. Невдовзі він зрозумів обмеженість політичної програми народовольців і відійшов від участі в революційному русі.

Через свою неблагонадійність Д. Заболотний не міг працювати в лабораторіях університету, а тому прийшов на бактеріологічну станцію І. І. Мечникова, яку на той час очолював Я. Ю. Бардах. Під його керівництвом Д. Заболотний виконує свою першу наукову роботу про мікроби снігу, яку він подає як дипломну роботу в Новоросійському університеті. В ці роки Данило Кирилович визначається з напрямком своєї подальшої діяльності — медична мікробіологія і проблеми боротьби з інфекційними захворюваннями людини. У 1891 р. Д. Заболотний отримує диплом першого ступеня про закінчення Новоросійського університету і одразу ж вступає на третій курс медичного факультету Університету св. Володимира у Києві. В університеті молодий вчений працює в лабораторії професора В. В. Підвисоцького, де в 1893 р. здійснює кілька досліджень, що стосувалися такої хвороби, як холера. У результаті цього було винайдено прищеплювання від холери і встановлено докази можливості безсимптомного (здорового) носіння холери людиною.

Влітку 1893 р. в Одесі він продовжує свої дослідження на бактеріологічній станції П. Н. Діоптрова, зокрема вивчає проблему виживання холерного вібріону на міських полях зрошення, що були призначені для знешкоджування нечистот.

Після закінчення університету Данило Кирилович їде до Подільської губернії для боротьби з епідемією холери. Там він створює невеличку лабораторію, результати досліджень в якій показали, що обов'язково потрібно звертати увагу на легкі форми холери, на можливість виявлення холерного вібріону в кишечнику здорових людей, а також на значення води в поширенні холери і на санітарну охорону джерел води.

З 1896 р. починається педагогічна діяльність Д. К. Заболотного на кафедрі загальної патології Університету св. Володимира у Києві у професора В. В. Підвисоцького, яка тривала впродовж 30 років. У цей період молодий вчений цікавиться питаннями діагностики черевного тифу, а також вивчає сірководневі бактерії.

На початку 1897 р. Д. К. Заболотний разом з групою вчених їде на три місяці до Індії для вивчення такої страшної на той час хвороби, як чума. Робота експедиції дала певні результати. Були встановлені шляхи проникнення інфекції до організму, захисна дія протичумної сироватки, ефективність сіркової терапії залежно від часу введення сироватки після зараження. У цьому ж році молодий вчений відвідує Пастерівський інститут у Парижі з метою обробки всіх отриманих після експедиції даних. Згодом, у 1898 p., у зв'язку з тим, що у Східній Монголії з'явилася чума, було прийнято рішення організувати експедицію для вивчення ситуації на місці. Керівником експедиції було призначено Д. К. Заболотного. Результати досліджень цієї експедиції мали величезне значення. Висловлена гіпотеза вченого про методи лікування чуми була настільки смілива, що не була сприйнята належним чином у той час. Знадобилося 15 років для того, щоб остаточно довести її справедливість. Завдяки експедиції Заболотного було встановлено принцип географічного поширення чуми на земній кулі. Вчений встановив, що носіями чуми у природі є дикі гризуни — епідеміологічне обстеження бактеріологічно підтвердженого спалаху чуми дало можливість заперечувати зв'язок чуми в Монголії і чуми в інших регіонах. Також учений сформулював оригінальну гіпотезу про причини ендемічності хвороби і зв'язку захворювання людей з епізоотіями серед гризунів, яку детально виклав у праці "Ендемічні вогнища чуми на земній кулі і причини її поширення" (1899).

Згодом, у квітні 1899 р., Д. К. Заболотний починає працювати в загальнобактеріологічному відділі Інституту експериментальної медицини. Головна мета, що стояла перед співробітниками наукової лабораторії, в тому числі і перед Д. Заболотним, — виготовити протичумну сироватку. Одночасно з цим Данило Кирилович отримує пропозицію читати курс бактеріології в Жіночому медичному інституті. На той час ця установа не була державним навчальним закладом. Аж тільки в 1904 р. він був прирівняний у правах до державного закладу. Це значно поширило можливості інституту: слухачки курсів стали студентками медичного факультету; курси перетворились на кафедри, а керівники курсів — на професорів. Д. К. Заболотний отримує посаду екстраординарного професора Санкт-Петербурзького жіночого медичного інституту по кафедрі бактеріології. А згодом, через два роки, стає ординарним професором цієї кафедри.

Д. К. Заболотний вважав мікробіологію наближеною до медицини галуззю, яка є тією базою, на якій ґрунтується науковий світогляд лікаря. З цього питання він написав статтю "Про викладання мікробіології на підставі 30-річного досвіду (1898—1928 pp.)".

Ступінь доктора медичних наук Д. К. Заболотний отримує в 1909 р. після успішного захисту праці "До питання про патогенез сифілісу". З 1899 р. вчений проводить дослідження над мавпами виду бабуїнів. У 1905 p., базуючись на дослідженнях, він опублікував працю "Сифіліс, патогенез і етіопія", в якій повідомив про знаходження спірохети, яку він спостерігав у заражених тварин; детально розкрив питання імунітету і патогенезу сифілісу; довів факт первинного розмноження спірохет у серозному ексудаті папул і сифілітичних язв; поширення спірохет в організмі по лімфатичній системі. У 1906 р. вчений стає завідувачем лабораторії з експериментальної сифілідології Інституту експериментальної медицини. Одночасно з активною педагогічною та науковою роботою Данило Кирилович не перериває практичну діяльність як епідеміолог і завжди виїжджає на місця епідемій чуми і холери. Активну дослідну роботу над вивченням холери проводить вчений і тоді, коли вона лютувала в Росії у 1904—1909 pp. Але поряд з цими темами основною темою досліджень вченого була все-таки чума. У період 1913—1914 pp. Д. К. Заболотний практично завершує дослідження цього питання, в результаті чого було створене вчення про епідеміологію чуми і обґрунтована система профілактичних і протиепідеміологічних заходів.

У середині 1910 р. в Маньчжурії, на Забайкаллі, розпочалася епідемія чуми. Це була найнебезпечніша легенева форма цієї хвороби. Відразу було організовано експедицію під керівництвом Д. К. Заболотного, яка на початку 1911 р. відправилася в епіцентр хвороби. За весь час перебування в Маньчжурії вченими експедиції були зібрані важливі епідеміологічні і клінічні відомості, а також проведені численні бактеріологічні та патологічні дослідження. Д. К. Заболотний дав повну епідеміологічну характеристику легеневої чуми; охарактеризував фактори навколишнього середовища, що сприяють розвитку епідемії. Вчений остаточно довів, що носіями чуми у цьому разі були не щурі, а тарбагани. Він також підкреслив, що розвиток легеневої або бубонної чуми напряму залежить від шляхів потрапляння інфекції в організм.

Наприкінці 1911 р. на території Астраханської губернії та Уральської області Д. К. Заболотний разом з колегами створює мережу протичумних лабораторій і дослідних пунктів, які підпорядковувались Центральній лабораторії в Астрахані. Ця дослідницька мережа, що активно діяла впродовж кількох років (1909—1914), мала величезне значення для вивчення чуми. Нею було встановлено прямий зв'язок між носіями чуми серед гризунів (тарбагани, миші та ін.) і захворюваннями людей. У 1914 р. почалася Перша світова війна, що зразу вплинуло на епідеміологічний стан країни. У цей період Данило Кирилович брав активну участь у проведенні протиепідемічних заходів.

Після більшовицького жовтневого перевороту 1917 року Д. К. Заболотний активно виступає за видання медичної літератури, підготовку епідеміологічного персоналу для боротьби з епідеміями, поліпшення соціальних умов життя населення. У 1918 р. в Петрограді спалахнула епідемія холери. Данило Кирилович і на цей раз очолює боротьбу з хворобою: створює тут бюро прищеплювальних загонів, здійснює широку санітарну діяльність. Для виготовлення протихолерної прищеплювальної вакцини під керівництвом Д. К. Заболотного активно працювали лабораторія епідеміологічного відділу Інституту експериментальної медицини та лабораторія кафедри мікробіології Петроградського жіночого медичного інституту. Завдяки цим заходам у Петрограді вдалося справитись з холерою в досить короткий термін — приблизно за 3 місяці.

Наприкінці 1918 р. Д. К. Заболотний переїздить в Україну. Спочатку він живе в рідному селі Чеботарка, веде активну громадську діяльність щодо поширення медичних знань серед звичайного міського населення. В період 1919—1921 pp. вчений активно бореться з епідеміями холери і висипного тифу в Одесі. З метою підвищення спеціальної підготовки лікарів у галузі боротьби з інфекційними хворобами людини Данило Кирилович створює кафедру епідеміології в Одеській медичній академії і виокремлює епідеміологію як самостійну науку. Вчений поділив свій курс на дві основні частини. В першій розглядалися такі загальні питання, як предмет епідеміології, джерела інфекцій, роль і вплив навколишнього середовища на процеси поширення інфекцій, закони розвитку епідемій, заходи боротьби з ними, а у другій — епідеміологія окремих інфекцій. Одночасно з цим в академії Д. Заболотний відкрив спеціальну науково-дослідницьку кафедру, що мала дві секції: епідеміології і бактеріології.

На початку 1923 р. Д. К. Заболотний перебирається до Петрограда і отримує посаду керівника кафедри бактеріології та епідеміології Воєнно-медичної академії. Діяльність вченого на цій кафедрі заклала основи епідеміологічної освіти військових лікарів. У 1925 р. за ініціативи Д. К. Заболотного було відкрито Інститут профілактичних заходів ім. З. П. Соловйова, до складу якого увійшли кафедри мікробіології, епідеміології, гігієни і соціальної гігієни.

За період 1925—1928 pp. вчений пише кілька важливих наукових праць: "Завдання чумних обстежень"(1925); "Причини ендемічності чуми на південному сході СРСР" (1926); "Нові проблеми у вивченні чуми"(1928).

Д. К. Заболотний багато уваги приділяє питанню згасання епідемій, поставивши за мету віднайти способи їх штучного припинення. В цей час він відвідує VI, VIII, IX, X, XI з'їзди бактеріологів, епідеміологів та санітарних лікарів і активно виступає з доповідями про свої дослідження. У 1927 р. побачив світ його підручник "Основи епідеміології", основною темою якого було показати значення навколишнього середовища і соціальних умов у процесах виникнення і розвитку епідемій. Ця праця стала підсумком епідеміологічної діяльності академіка Д. К. Заболотного. В 1928 р. він переїжджає до Києва і повністю присвячує себе вивченню мікробіології, а також адміністративній діяльності. Після обрання його президентом Всеукраїнської Академії наук перед Д. К. Заболотним постає важливе завдання — реорганізувати всю діяльність ВУАН. Зміна статуту Академії, організація наукових інститутів, збільшення кількості академіків — основні етапи діяльності Д. К. Заболотного у ВУАН.

15 грудня 1929 р. Данило Кирилович Заболотний помер від набряку легень.

Смерть видатного вченого стала величезною втратою для суспільства. В пам'ять про нього с. Чеботарка було перейменовано на с. Заболотне, Інституту мікробіології та епідеміології ВУАН було присвоєне його ім'я, а в Києві одну з вулиць також названо ім'ям Данила Кириловича Заболотного.