Каразін Василь Назарович

Біографія

Василь Назарович Каразін народився 30 січня 1773 р. в с. Кручик (нині Богодухівський район Харківської області). Його дитячі та ранні юнацькі роки пройшли в колі рідної сім'ї в с. Кручик, пізніше він виховувався в пансіонах для дворянських дітей у Кременчузі та Харкові. Його батько походив із сербів; за значні заслуги перед Російською імперією дістав дворянський титул і відповідно маєток. Мати була освічена українка.

У січні 1791 р. 18-річний Каразін виїхав у Петербург і поступив там на військову службу, ставши офіцером гвардійського Семенівського полку. Однак військовою справою Каразін займався мало. Користуючись тим, що гвардійські офіцери мали можливість розпоряджатися часом на свій розсуд, він кілька років відвідував лекції в Гірничому корпусі, що був відомий як кращий вищий навчальний заклад у Росії, отримав глибокі знання з багатьох наук.

Велике враження на молодого Каразіна справила знаменита книга О. М. Радищева "Подорож з Петербурга до Москви". Можна вважати, що під впливом цього видатного твору В. Каразін здійснив велику подорож по Росії, прагнучи ближче ознайомитися з життям народу, із красою і природними багатствами рідної країни.

Повернувшись з тривалої подорожі до Петербурга, В. Н. Каразін вирішив залишити військову службу і повністю присвятити себе громадській та науковій роботі. Він поїхав у свій маєток — с. Кручик і там, займаючись науковою роботою, вів замкнене життя.

На початку 1796 р. В. Н. Каразін одружився з кріпачкою — покоївкою матері і намагався в 1798 р. нелегально виїхати з нею за кордон. Однак на кордоні його затримали і ув'язнили в Ковенську фортецю, з якої він незабаром був звільнений і оселився в Петербурзі, де отримав службу в казначействі.

Після приходу в Росії на престол Олександра І В. Н. Каразін у березні 1801 р. звернувся до нього з ґрунтовним листом, у якому виклав широку програму необхідних для країни перетворень. Він мріяв про введення конституційної монархії в Росії і висловив надію, що Олександр "перший застосує самовладдя для приборкання самовладдя". Він говорив про необхідність "поступово скасувати кріпосне право і дозволити селянам мати власність".

Ознайомившись з листом, імператор зробив його своїм консультантом. В. Н. Каразін почав складати проекти організації народної освіти в царській Росії. Він розробляв плани вищої та середньої освіти, написав релігійний і цивільний катехізиси. 18 березня 1802 р. урядом був заснований комітет для перегляду статутів двох петербурзьких академій і Московського університету. До складу цього комітету ввійшов і В. Н. Каразін.

У вересні 1802 р. в Російській імперії з ініціативи В. Н. Каразіна було створено Міністерство народної освіти, яке, напевно, було першим у Європі. Його керівним органом була Комісія училищ, перейменована на початку 1803 р. в Головне управління училищ. На самому початку діяльності Комісії училищ В. Н. Каразін за участю членів цієї комісії розробив загальний "План народного виховання".

Постановою Головного управління училищ В. Н. Каразіну було доручено скласти проект загального статуту університетів. Це завдання він виконав цілком самостійно. Вироблені ним "Предначертания университетского устава" мали бути основою для статутів Московського, Віленського, Дерптського, Казанського і Харківського університетів. Та найголовнішим на тому етапі в діяльності В. Н. Каразіна було створення у 1805 р. університету в Харкові, який мав бути освітнім центром не тільки Слобідської, а й усієї Східної України.

В. Н. Каразін був наділений багатьма талантами, що проявилися в його енциклопедичних зацікавленнях та наукових дослідженнях, але найбільше уваги він приділив економічним проблемам, зокрема аграрно-селянським. Він доводив вигідність вільної праці перед кріпосницькою, радив перевести селян з відробіткових повинностей на грошові чінші, доводив економічну вигоду від надання господарської свободи незалежним селянам. Взагалі як економіст В. Н. Каразін був прихильником функціонування цінових механізмів. У власному маєтку він увів кредитні відносини, для будівництва виділяв дерево, сиріт наділяв землею.

В економічних перетвореннях В. Н. Каразін велику роль відводив економічній науці, яку він згідно з традиціями, започаткованими в античності, називав домоводством. Він вважав, що економічна думка повинна сприяти раціоналізації господарства на основі пізнання реальності. Вчений надавав велике значення статистиці, що покликана відображати об'єктивну реальність. Він радив створити на державному рівні департамент статистики.

Учений-енциклопедист особливо високо цінував освіту і науку. Він вважав, що господарські успіхи у країні "співмірні рівневі освіти". Виходячи з цього В. Н. Каразін усіляко сприяв розвитку освіти і науки в рідному краї.

В. Н. Каразін працював над проблемою масового виробництва добрив для полів, а саме селітри. На підставі власного досвіду він дійшов висновку, що це питання буде вирішено за допомогою електрики. Тому він почав цікавитися способами отримання електричної енергії і приступив до дослідів у цьому напрямі, намагаючись примусити блискавку слугувати практичним цілям людини.

В. Н. Каразін приділяв велику увагу органічній та неорганічній хімії. Для здійснення дослідів він побудував у своїй садибі велику лабораторію. Він експериментував також над фарбувальними мінералами і травами, одержавши в результаті деякі барвники. Разом з Альферовим він винайшов простий спосіб виробництва відмінного цементу, що він характеризував як "чіпкий", нерозчинний і твердючий у воді.

В. Н. Каразіну належить 40 винаходів, які стосувалися різних галузей виробництва і технологій.

Варто згадати ще про один цікавий факт. Виконуючи "досліди спалення вугілля з розрахунком", В. Н. Каразін на початку 1823 р. добув алмаз на два роки раніше, ніж це вдалося здійснити іноземцям.

Будучи активним громадським діячем, В. Н. Каразін намагався залучати до наукової і громадської діяльності широкі кола дворянства. У 1811 р. він організував у Харкові Філотехнічне товариство, сфери дії якого охоплювали Слободсько-Українську, Чернігівську, Полтавську, Воронезьку, Катеринославську, Таврійську та Херсонську губернії.

Із праць В. Н. Каразіна випливає, що окремі його винаходи були використані й приписані іншим. Це було, зокрема, тоді, коли українського вченого свої ж краяни всіляко звинувачували перед імперською владою, через що В. Н. Каразіна на деякий час було запроторено до Петропавловської фортеці. До речі, коли його туди поселяли, то забрали сім зошитів, заповнених розрахунками, хімічними формулами.

Велику наукову і пізнавальну спадщину залишив нам В. Н. Каразін. Вона не може не дивувати глибиною аналізу і сміливістю дослідника, який в умовах кріпацької Росії зробив так багато для України та людства взагалі. В. Н. Каразін помер 4 листопада 1842 р. у місті Миколаїв, прямуючи на лікування у Крим.

"Я, — писав В. Н. Каразін у 1826 p., — сміливо можу стати на суд нащадків з моєю системою і на суд Божий з моїми намірами".