Касіян Василь Ілліч

Біографія

Василь Ілліч Касіян народився 1 січня 1896 р. в с. Микулинці (нині Снятинський район Івано-Франківської області) в селянській родині. З раннього дитинства захопився малюванням, і відтоді його доля була пов'язана з образотворчим мистецтвом. Та справжнє захоплення розпочинається в юнацькі роки, коли він потрапляє на навчання у 1920 р. у Празьку Академію образотворчих мистецтв, де наполегливо й плідно вчиться до кінця 1926 р. у відомого чеського художника Макса Швабінського. Ще тоді молодий митець, легко оволодівши станковою графікою, у своїх чудових естампах і малюнках, таких як "Мати", "Гуцул", "Селянка з Покуття" та ін., виконаних у період 1923—1925 pp., розкриває повнокровний образ народу, дужого, гарного, щирого. З юнацького віку його творчості було притаманне зображувати людину й розкривати образ у всіх її вимірах, тобто з новаторських позицій, а не класових, хоча й не цурався бачити гостро, критично і горе, і злигодні, і голод, і безробіття трудящого люду в післявоєнній Європі. Гнівні, пристрасні, соціально насичені Касіянові твори "Жебраки на Закарпатті" та "У пошуках роботи" (1924), "Бездомні безробітні" (1925), "Перепочинок" і "Страйк" (1926) тощо — це одна з вершин критичного реалізму в тодішній європейській прогресивній графіці, яка особливо співзвучна, скажімо, з творчістю такого визначного українського новеліста, як Василь Стефаник.

Починаючи з другої половини 20-х років в українській графіці з'являється новий струмінь, нерозривно пов'язаний з ім'ям Василя Касіяна, який на початку 1927 р. повертається з Чехословаччини в Україну, прийнявши українське громадянство. Він одразу ж поринає у вир плідної творчості та у викладацьку роботу, навчаючи нові покоління митців у вищих закладах освіти Києва, Харкова, Москви. З 1944 р. й до останніх днів його життя було пов'язане з Київським художнім інститутом, де він працював професором. З його майстерні вийшло багато талановитих учнів і послідовників. Високий і стрункий чоловік, жилавий і завжди в сорочці-вишиванці, що слугувала йому, напевне, оберегом, — таким його запам'ятали численні його учні та друзі.

Якщо празький період у творчості В. Касіяна був переважно позначений гострокритичним баченням соціальних суперечностей західноєвропейського суспільства, то в Україні, де відбувалися революційні зміни, молодого митця захоплює полум'яна героїка. Спостереження небаченого досі нового світу надихає художника на нові творчі звершення. В тодішньому українському мистецтві, як і в західноєвропейському, існували різноплетивні течії і тенденції. В. Касіян належав до експресіоністської течії, представники якої здебільшого стояли на шляху бунтарського протесту, викривали своєю яскраво вираженою індивідуалістською художньою формою тодішні соціальні суперечності у світі. Та згодом митець перейшов на вітчизняні реалістичні позиції, сповідуючи національні шляхи розвитку мистецтва й засвоюючи скарби українського народного мистецтва. Змінюється поступово й художня мова графіки Касіяна. Спокійна узагальнена лінія, що вільно переходила від однієї форми до іншої, сплавляючи їх в одне згармонізоване ціле, поступається місцем енергійнішій динамічнішій формі, обличчя і постаті в його творах стають чіткіші, а контрасти світлотіні — гостріші. Його найкращі твори, виконані у техніці станкової графіки та малюнку, — "Дніпрельстан" (1932), "На штурм прориву" (1934), "Портрет Івана Франка" (1936), "О. С. Пушкін", "Прокатники", "Кочегар" (1937), "Шевченко на Україні", "Шевченко серед селян" (1939), серії "Україна бореться" та "Помститися!" (1942—1945), "Портрет Г. Замкового", "Т. Г. Шевченко", портрети будівників Київського метро (1960). Особливо вдався Касіянові портрет Великого Кобзаря, присвячений сумним роковинам — 100-річчю з дня смерті Т. Шевченка. Різко окреслений темний профіль поета заповнює майже всю площину, концентруючи нашу увагу на замисленому й сумному обличчі. Риси твердої, незламної вдачі Т. Шевченка виявлені енергійним ліпленням обличчя за допомогою світлотіньових контрастів, що надає твору особливої виразності. Образ поета вибудовується на тлі громади повсталих селян. Цим вдалим композиційним прийомом художник домагається набагато змістовнішого ефекту, символізуючи тісний зв'язок поета з народом. До подібних прийомів митець часто вдавався і у своїх наступних творах.

Також багато чого нового, по-справжньому революційного, вніс Василь Касіян і у книжкову графіку. Касіяна-ілюстратора, як і Касіяна-станковиста, переважно хвилює образ знедоленого українського народу. Ілюстраційні цикли, створені впродовж довгого творчого життя митця, пов'язані насамперед з чітко визначеною тематикою, обраною ще замолоду. Він акцентує свою увагу на тих творах і на тих колізіях у них, де найповніше виявлено соціальну сутність змісту. Ілюстраціям Касіяна притаманна глибоко національна сутність, що випливає з ґрунтовного знання митцем побуту рідного народу, його характерів, його думок і сподівань. Композиції ілюстративних творів — як завжди експресивні та динамічні й побудовані на кількох сюжетних лініях. Так, він ілюстрував твори В. Стефаника ("Кленові листки", 1926, збірка новел, 1949), Тараса Шевченка ("Поезії", 1934, "Кобзар", 1954, 1983), Івана Франка ("Борислав сміється", 1936, 1948, вибрані твори, 1948—1956), Ольги Кобилянської ("Земля", 1954) тощо. В. Касіян створює не лише сторінкові чи півсторінкові ілюстрації, а й сюжетні ініціали, що відзначаються великою різноманітністю композиційних рішень, як і всі інші елементи оформлення тієї чи іншої книги. Йому притаманний надзвичайно енергійний штрих, що виявляє об'єм, форму і просторову площину, збільшуючи цим пластичну переконливість зображень.

Винятково вдалим можна вважати оформлення Касіяном деяких творів Великого Кобзаря. З вельми артистичною легкістю та навмисне ескізною незавершеністю він виконав пензлем у туші ілюстрації до "Поезій" Т. Шевченка, де збережено єдність стилю, в якому всі елементи підпорядковані єдиному задуму. У такому ж стилі виконані й ілюстрації до видань "Кобзаря", тільки в офортній чи гравюрній манері. Мета єдиного цілісного ансамблю в оформленні книги, якою майже завжди користувався митець, — взірець новаторського прийому в книжковій графіці.

Варто наголосити, що своєю плідною творчістю у книжковій графіці В. Касіян започаткував і зміцнив тенденцію розкривати зміст літературних творів у серії малюнків — ілюстрацій, виконаних у єдиному художньому стилі. В передвоєнні роки ця тенденція вже досить помітна у творчості й більшості українських художників-графіків. Очевидно, бажання створити самостійну зображальну паралель зумовило появу великої кількості окремих графічних аркушів і серій станкових праць, виконаних за мотивами літературних творів. Подібна тенденція ще повніше й активніше розвивалась і в повоєнний період, утримуючи міцні позиції й донині.

Становлення й розвиток нового українського плаката — різновиду графічного мистецтва — нерозривно пов'язані з ім'ям Касіяна. Розпочинав він з театральних афіш. Значний інтерес становлять його монументальні плакати 30-х років. Серед святкових плакатів особливою графічною культурою відзначався плакат Касіяна, присвячений дружбі народів (1936). Та по-справжньому розкрився його талант плакатиста в роки Другої світової війни. У грізний для нашої Батьківщини час, коли всю територію України окупували німецькі фашисти, його плакати пробуджували ненависть до ворога, закликали до стійкості і боротьби, вселяли віру в перемогу. До єднання всіх слов'янських народів у боротьбі з фашистською нечистю закликав плакат Касіяна "В бой, славяне!" (1942), де художник досяг великої емоційності образу гуцула-воїна за допомогою діагональної композиційної побудови плаката, загостреного психологічного трактування й виразного реалістичного малюнка. Плакат був широко відомий не лише у нас, а й серед чехів, югославів, болгарів. Закликом до священної відплати фашистським загарбникам пролунала в роки війни серія плакатів митця на тексти Шевченкових творів "Гнів Шевченка — зброя перемоги" (8 плакатів, 1942—1943). У виконаних тушшю й аквареллю шести плакатах завжди в центрі — образ Тараса Шевченка. Основному, активно діючому образу Великого Кобзаря підпорядковано другий план. Таким композиційним рішенням художник досягає лаконізму й зібраності всього задуму, патетичності й наголошуванню на головній думці, а двоплановий прийом дав митцеві можливість нерозривно пов'язати минуле із сучасним. Шевченківські тексти органічно ввійшли в композицію невід'ємною складовою пластичного образу твору. В таких плакатах, як "Гади! Гади! Чи напилися ви, чи ні людської крові?", "Такого ще не творилося у нас на Вкраїні, та й ніколи не створиться!", "Ви — розбійники неситі, голодні ворони!", художник розкрив і затаврував страшні гітлерівські злочини. Палає гнівом Шевченкове обличчя, суворим застереженням звучать його слова: "...Стережіться ж, бо лихо вам буде, тяжке лихо!.." А в останніх плакатах серії "Треба миром, громадою обух сталить" та "...І вражою злою кров'ю волю окропіте" митець показав, як піднімаються на захист рідної землі народні маси. Насичена гострою силою викриття серія плакатів Касіяна набула в роки війни великої популярності. Вона була перевидана у вигляді листівок, які закидали на тимчасово окуповану ворогом територію України. Так, малюнки листівок, що їх закидали на окуповану територію, широко використовували художники з партизанських з'єднань в ілюстрованих стінних газетах, рукописних журналах тощо (імена цих художників, переважно самоуків, залишилися невідомі).

На початку 30-х років плідно працював Василь Касіян у галузі театрально-декораційного та декоративно-ужиткового мистецтва. Становлення й розвиток нового українського театру вимагали нових рішень. Разом з вітчизняними режисерами українські художники шукали нові прийоми в оформленні сцени. Найбільшого тоді поширення, особливо у 20-ті роки, в українському театрально-декораційному мистецтві дістав конструктивізм, що витіснив ілюзійний живопис. Одначе конструктивістська течія була здебільшого експериментальною. Все позитивне, що міг дати конструктивізм, було освоєно в театрі, і майбутнє декораційного мистецтва належало живописно-об'ємній системі, яку наполегливо тоді запроваджував видатний режисер К. Станіславський. Подібні потуги відчуваються і в театрально-декораційній творчості Касіяна. Своєрідний характер з певними живописно-об'ємними елементами мало оформлення вистави "Мій друг" М. Погодіна в Харківському Червонозаводському театрі 1932 року, виконане митцем. Майстерно зображені у графічній манері жанрові картини, морські краєвиди та інтер'єри образно доповнювали зміст п'єси й надавали виставі ліричного забарвлення.

У подальший розвиток монументально-декоративного мистецтва також свій внесок зробив і Василь Касіян, який перед війною встиг попрацювати і в галузі українського килимарства, розробляючи різноманітні ескізні варіанти тематичних килимів та гобеленів — історичних, побутових, килимів-портретів.

Упродовж свого активного життя Василь Касіян успішно і плідно займався мистецтвознавством і теорією малюнка. Його перу належать численні мистецтвознавчі статті, рецензії, розділи до багатотомного видання "Історії українського мистецтва". Багато років він викладав теорію малюнка, навчаючи своїх учнів технічним навичкам у галузі графіки. Серед його учнів — визначні графіки сучасності О. Данченко, Т. Лящук, Г. Якутович та інші талановиті майстри.

Василь Касіян зажив справедливої слави ще за свого життя. Отримав зірку Героя праці та відзначений іншими численними нагородами, став народним художником, академіком тощо, хоча його творчий шлях аж ніяк не був усіяний трояндами. Бувало всяке. Звичайно, він був змушений іти й на вимушені компроміси з тоталітарною системою, щоб елементарно вижити заради мистецтва, без якого не міг існувати й миті. Таке було тоді життя — життя без свободи. Хто не визнавав компромісів з тоталітарною владою — неминуче гинув. Але боротись можна й через звичайне упокорення. Оце він, здається, чудово відчував, а може й цілком розумів, бо був мудрою людиною.

Великий Майстер помер 26 червня 1976 р. і похований у Києві на Байковому цвинтарі. На його могилі стоїть скромний бронзовий бюст, де з висоти постаменту вже забронзовілий Василь Касіян у незмінній сорочці-вишиванці кинув востаннє своїм замріяним поглядом у Вічність...