Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович

Біографія

Григорій Федорович Квітка народився 18 листопада 1778 р. в с. Основа (нині у межах Харкова) у дворянській сім'ї. Початкову освіту здобув удома, потім навчався в Курязькій монастирській школі. У 1793—1797 pp. служив у війську; пішов у відставку капітаном. Залишивши військову службу, майбутній письменник поринув у культурне, зокрема літературне, життя Харкова, що з відкриттям у 1805 р. університету набуло нового імпульсу.

Г. Квітка-Основ'яненко був одним із засновників і директором (1812) професійного театру в Харкові, фундатором Інституту шляхетних дівчат, публічної бібліотеки. Співвидавець першого в Україні журналу "Украинский вестник" (1816—1817), ініціатор видання альманахів "Утренняя звезда" й "Молодик". У 1816 р. обраний повітовим предводителем дворянства (до 1829 р.). У 1831—1840 pp. — суддя Харківського совісного суду. В 1834 р. став членом-кореспондентом статистичного відділу ради Міністерства внутрішніх справ; із 1837 р. здобув чин надвірного радника, з 1840 р. — голова Харківської палати карного суду.

Перу письменника належить 80 творів: вірші та фейлетони, п'єси російською мовою ("Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе" (1827), "Турецкая шаль", "Дворянские выборы" (1829), "Дворянские выборы, часть вторая, или Выборы исправника" (1830), "Шельменко — волостной писарь" (1831), "Ясновидящая"), гумористичні оповідання й повісті ("Салдацький патрет", "Мертвецький Великдень", "От тобі й скарб", "Купований розум", "Пархімове снідання", "Підбрехач", повість "Конотопська відьма"), повісті сентиментального характеру ("Маруся", "Добре роби, добре й буде", "Козир-дівка", "Щира любов", "Божі діти", "Сердешна Оксана", "Перекотиполе).

Добре відомими є драматичні твори письменника українською мовою ("Сватання на Гончарівці", "Шельменко-денщик", "Щира любов, або Милий дорогше щастя", "Бой-жінка"), романи, повісті та оповідання російською мовою ("Ганнуся", "Ярмарка", "Панна сотникова", "Знахарь", "Пан Халявский", "Жизнь и похождения Петра Степанова, сына Столбикова" (1841)), історичні нариси, перекази ("Головатий", "История театра в Харькове", "Предания о Гаркуше", "Основание Харькова", "1812 год в провинции", "Татарские набеги"), морально-дидактичні нариси ("Листи до любезних земляків", "Від чого люди бідніють"), критичні замітки ("Супліка до пана іздателя", "Відповідь п. Тихорському", "Г. Ф. Квітка про свої твори"). Еволюціонував від класицизму до просвітницького реалізму.

Слави як письменник і зачинатель нової української прози Г. Квітка-Основ'яненко зажив зануреними в життєву стихію прозовими творами гумористичного й сентиментального характеру. Основна тема прози — народне буття в його яскравості, багатоманітних виявах, етичній цінності. Самобутній хист епіка виявили обидві книги "Малоросійських повістей..." (1834, 1836—1837), скомпоновані як безпосередня оповідь простолюдина Грицька Основ'яненка.

Сентиментальний характер низки творів Г. Квітки-Основ'яненка, в основу яких покладено зображення складних і благородних почуттів простої людини, визначив стиль повістей поглибленого ліро-психологізму "Маруся", "Козир-дівка", "Щира любов", "Сердешна Оксана", що мали розважити читача. "Марусею" письменник поставив за мету не лише зачепити його душу оповіддю про долю прекрасної, сповненої доброчесностей дівчини та її коханого, яким, незважаючи на силу їхніх взаємних почуттів, доля не дала змоги пізнати родинного щастя, а й довести спроможність української мови виявити найтонші порухи людської душі. Це завдання він і зумів виконати, як вдалося йому виліпити національно виразні характери, піднести красу родинної традиції українців.

Ліризм почуттів Марусі поступається у повісті "Козир-дівка" діяльній жіночій натурі Івги; вона завдяки вірі в безвинність любого її серцю Левка здатна пройти крізь будь-які випробування в пошуку істини і справедливості.

У романі "Пан Халявский" на прикладі двох поколінь автор переконливо показує, якими незначними є відміни у психології, поведінці панства та способі його існування. Роль своєрідної системи виховання халявських ("воспитание" як "питание") та освіти в житті поміщицької родини письменник розкриває в романі як проникливий педагог, що дотримується засад народної моралі. Дилогією "Шельменко — волостной писарь" і "Шельменко-денщик" Г. Квітка-Основ'яненко як драматург вирішив, за відсутності позитивного героя, проблему: показати, що саме протистоїть світу нікчемності, морального виродження, животіння. Він протиставив цьому світу свою авторську позицію, в основі якої лежить висміювання "замулення" панських душ.

Побутовою комедією "Сватання на Гончарівці", на системі образів і сюжеті якої позначився вплив "Наталки-Полтавки" І. Котляревського, Г. Квітка-Основ'яненко вперше виводить на українську сцену образ закріпаченої людини. Щирість людських почуттів тут перемагає, і в цьому полягає велика художня правда твору.