Кістяківський Богдан Олександрович

Біографія

Атестат зрілості отримав у 1888 р. у Ревельській гімназії і того ж року вступив до Університету св. Володимира у Києві на історико-філософський факультет.

У 1895 р. виїхав за кордон для завершення освіти. Навчався на філософському факультеті Берлінського університету, а також у Страсбурзькому і Гейдельберзькому університетах. У 1899 р. в Берліні захистив докторську дисертацію з філософії "Суспільство та індивідуальність".

З 1906 р. Б. О. Кістяківський читав лекції у Комерційному інституті і на Вищих жіночих курсах у Москві, в 1909—1910 pp. — в Демидовському юридичному ліцеї в Ярославлі. З 1914 р. зосередився лише на науковій і публіцистичній діяльності. Після захисту у Харківському університеті в лютому 1917 р. дисертації на ступінь доктора державного права (обминаючи ступінь магістра) за книгою "Социальные науки и право. Почерк по методологии социальных наук и общей теории права" (М., 1916) Б. О. Кістяківського було обрано ординарним професором права Університету св. Володимира. Викладав він також в Українському державному університеті в Києві та у приватному Київському юридичному інституті. У січні 1919 р. його було обрано позаштатним академіком ВУАН по кафедрі державного, адміністративного і міжнародного права, а у березні 1919 р. — штатним академіком ВУАН по кафедрі соціології. В Академії входив до складу Комісії для вивчання звичаєвого права, Комісії для вивчання історії західноруського та українського права, Правничо-термінологічної комісії та інших установ. Співпрацював з В. І. Вернадським у здійсненні реформи вищої освіти і наукових установ в Україні. Помер, перебуваючи у відрядженні.

На початку наукової діяльності Б. О. Кістяківський захоплювався марксизмом, проте надалі дотримувався неокантіанських поглядів. Право розглядав передусім як етичну цінність, вважаючи, що правові норми ґрунтуються на етичній свідомості людини. Пов'язуючи встановлення норм із закріпленням у свідомості людей переконання в необхідності певних дій, він зазначав, що правові норми виражають певну повинність. В основі повинності лежить усвідомлення того, що певні дії мають бути здійснені. Це виявляється у встановленні людьми соціальних норм. Крім етичної сторони права, для Б. О. Кістяківського важливе значення має вивчення його соціальної природи, в якій виявляється суспільне значення юридичних інститутів. Як прихильник фрейбурзької (або баденської) школи неокантіанства він вважав, що результат, досягнутий за допомогою методів, перенесених з природничої сфери в соціологію, є обмеженим. В історичних процесах поряд з необхідністю значне місце посідають стихійні та свідомі дії людини, зумовлені рівнем суспільної культури. Право є найвагомішим виразником культури суспільства. Спираючись на "філософію культури" Г. Зіммеля та ідеї Г. Ріккерта про зв'язок права і культури, Б. О. Кістяківський дійшов висновку, що саме право завдяки діям людей, які усвідомлюють свій обов'язок, перетворює соціально необхідне на обов'язкове.

Б. О. Кістяківський намагався обґрунтувати синтетичний підхід до розуміння права, що поєднував би в собі методи догматичної юриспруденції з методами соціологічної та психологічної шкіл права. З одного боку, право є причинно обумовленим явищем і як таке досліджується методами соціології, подібними до методів точних наук. З іншого боку, право є сферою духовної культури, творчості особистості. Тому воно потребує телеологічного обґрунтування (обґрунтування доцільності). Множинність причин, що обумовлюють право, а також множинність його цілей — підстава для різних аспектів права вимагати різних методів наукового дослідження.

Учений був прихильником теорії правового самовизначення держави. Держава як єдиний творець правових норм змушена дотримуватись норм права, які сама ж створила. Право перебудовує державу і обертає її на правове явище, або творіння права. Право можна вважати втіленим у життя тільки там, де є свобода особи. Б. О. Кістяківський ототожнював правову і конституційну держави, вважав, що правовою може бути як буржуазна, так і соціалістична держава. Остання, на думку Б. О. Кістяківського, є найрозвиненішим, вищим типом правової держави. Вихідним пунктом теорії правової держави Б. О. Кістяківського стало визнання у дусі неокантіанства схильності людини до ідей соціалізму, закладених в її душі. При цьому соціалізм Б. О. Кістяківський розумів як перемогу ідей "належного", "необхідного" і "справедливого". У цьому він вбачав вияв вищої культури. Б. О. Кістяківський виступив засновником соціокультурного підходу в теорії права. Розвиваючи класичну ідею солідаризму, Б. О. Кістяківський вважав завданням держави досягнення спільного блага і справедливості. Відповідно до ідеї справедливості кожній людині має бути гарантоване право на гідне існування. Саме в цьому полягає, за Б. О. Кістяківським, природа ідеальної держави.