Кобилянська Ольга Юліанівна

Біографія

Ольга Кобилянська увійшла в історію української культури як проникливий художник слова, глибокий знавець душі, ідейних поривів передової інтелігенції, дум і прагнень трудового селянства, тонкий майстер пейзажу.

Вона народилася 27 листопада 1863 р. в містечку Ґура-Гумора (сучасна назва — Гура-Гуморулуй) на півдні Буковини (нині територія Румунії) у родині дрібного урядовця. Батько походив з Наддніпрянщини, належав до шляхетного роду, який мав свій герб. Але з легковажної руки діда Якова Кобилянського папери не були нотаріально посвідчені, що вплинуло на долю Ольги. Мати походила з німецької родини, яка дала світові письменника Захарія Вернера. Спольщена німкеня, мати вивчила українську мову, заради чоловіка прийняла греко-католицьку віру і виховувала дітей у пошані до українського коріння. Ольга була четвертою дитиною у родині, яка мала семеро дітей.

Коли дівчинці минуло п'ять років, батька перевели до Сучави, де він познайомився з письменником Миколою Устияновичем, з родиною якого, де співали українських пісень та спілкувались українською, майбутня письменниця підтримувала зв'язки впродовж усього життя.

У 1871 р. родина Кобилянських переїздить до Кімполунга, де минули дитинство і юність письменниці. Там вона навчається у початковій народній школі, де викладання було німецькою мовою — офіційною у тогочасній Буковині. Пізніше дівчина перейшла до дівочої нормальної школи, але навчалася тільки до п'ятого класу: у батька бракувало грошей на продовження навчання, до того ж освіту передусім треба було дати синам. Тогочасна дівчина повинна була вміти вести господарство, знати святе письмо, взагалі читати і гарно писати, трохи знати французьку мову, грати на гітарі, фортеп'яно, танцювати. Володіючи німецькою мовою, Ольга продовжувала самоосвіту, була ознайомлена з відомими на той час працями економічного, соціологічного, природничого характеру, добре знала ідеї німецького філософа Ф. Ніцше, читала твори письменників англійської (Шекспір), датської (Якобсен), норвезької (Ібсен, Гамсун), німецької класичної та сучасної (Гете, Шіллер, Гейне, Гаутман), російської (Толстой, Тургенев) літератури. Однак, маючи друзів серед однолітків, Ольга часами почувалася досить самотньо. На цей період припадають перші спроби писати вірші німецькою мовою, малювати олівцем, вона починає потайки вести щоденник. Перші її оповідання німецькою мовою видавці журналів повертали назад, мотивуючи недосконалістю тексту. Єдине, що дівчині подобалося і приносило розраду, це прогулянки природою, саме тоді вона захопилася їздою верхи. У цей період Ольга знайомиться із Софією Окуневською, донькою повітового лікаря, яка згодом стала першою в Австро-Угорщині жінкою-лікарем. Прочитавши твори Ольги, Софія і своячка Наталія Кобринська переконували її писати українською мовою, Софія навчала Ольгу української фонетики, шукала книги з української літератури, адже дівчина виросла в німецькомовному середовищі.

Перебуваючи в Кімполунзі і здобувши самотужки глибокі знання з книг, які Ольга могла отримувати і від братів, що навчалися в університеті, дівчина у 18—19 років захоплюється ідеєю жіночої емансипації. Разом з М. Матковською вона організовує у Чернівцях "Товариство руських жінок на Буковині". Влітку 1892 р. пише працю "Рівноправність жінок", виступає з нарисом "Жіноча вистава в Чикаго" у журналі "Народ". У 1893 р. в альманасі "Наша доля" з'являється стаття О. Кобилянської про жіночий рух у країнах Європи, а в 1894 р. вона прилюдно виступає з доповіддю "Дещо про ідею жіночого руху", яку пізніше було надруковано. Того ж року вона відкриває бібліотеку, навчає дітей грамоти.

У Кімполунзі було написано німецькою мовою перші твори "Гортенза, або Нарис з життя однієї дівчини", "Воля чи доля", "Видиво", "Голубка і дуб", "Вона вийшла заміж".

У 1889 р. батько, Юліан Кобилянський, виходить на пенсію і оселяється з родиною у с. Димці Серетського повіту. Однак через хворобу матері і те, що молодші брати закінчували навчання, родина переїздить до Чернівців, де Ольга Кобилянська житиме до смерті.

У Чернівцях Ольга поринає у культурне та мистецьке життя столиці Буковини. Вона твердо вирішує писати українською мовою, переробляє німецьку повість "Вона вийшла заміж" і друкує її в 1894 р. в журналі "Зоря" під назвою "Людина". Наступну повість "Лореляй", написану українською мовою, надсилає до журналу "Народ". Але редактор журналу Михайло Павлик, схваливши твір, відмовився його друкувати, мотивуючи великим обсягом повісті та політичним спрямуванням свого часопису. Завдяки рукопису цієї повісті Ольга Кобилянська знайомиться з Лесею Українкою. На засіданні "Літературно-артистичного товариства" у Києві в 1899 р. Леся Українка виголошує доповідь "Малорусские писатели на Буковине", в якій називає творчість Ольги Кобилянської високоцінним мистецьким явищем сучасної української літератури. Відтоді аж до 1913 р. між ними відбувається листування. На запрошення Лесі Українки О. Кобилянська у серпні 1899 р. побувала на Полтавщині біля Гадяча, де познайомилася з родинами Старицьких, Лисенків, письменниками М. Коцюбинським, І. Нечуєм-Левицьким; відвідала могилу Т. Шевченка у Каневі. У Західній Україні близькими друзями Ольги Кобилянської стають відомі письменники В. Стефаник, Є. Ярошинський, М. Павлик, І. Франко, чеський етнограф Ф. Ржегож, болгарський письменник П. Тодоров.

У 1896 р. з'являється повість О. Кобилянської "Царівна", яка фактично відкриває письменниці шлях в українську літературу. Окремо виходять книги "Природа" (1895), "Некультурна" (1897), "Покора" (1899), "До світа" (1903). Збірку новел німецькою мовою "Українські новели" (1901) перекладено і надруковано в 1906 р. чеською мовою. У творчості письменниці проявляються нові неоромантичні тенденції, які простежуються у світовій літературі. Однак О. Кобилянській закидають сповідування культу краси, зневагу до народних мас, нехтування справжнім життям у творах. Найбільше критики викликає її захоплення високими зразками європейської літератури. Натомість письменники-модерністи Г. Хоткевич, М. Сріблянський, М. Євшан, О. Луцький, Леся Українка проголошували її провісником високоєвропейського українського мистецтва.

У 1902 р. письменниця пише соціально-психологічну повість "Земля", яка вписала ім'я авторки до історії української літератури, як і повість "У неділю рано зілля копала..." (1909).

У 1903 р. О. Кобилянська мала намір вдруге поїхати до Києва на ювілей М. Лисенка, але важко захворіла матір і письменниця змушена була взяти на себе хатні обов'язки. Простуда викликала хворобу і у самої О. Кобилянської. Наприкінці того ж року її частково розбив параліч. Приблизно того ж часу вона переживає глибоку особисту драму, пов'язану з іменем Осипа Маковея. Тривалі дружні стосунки переросли у кохання, але О. Маковей одружується з іншою жінкою. До кінця життя О. Кобилянська залишилася самотньою, хоча в неї були закохані Я. Веселовський, редактор "Буковини", німець доктор Отто, О. Луцький, який на пошану О. Кобилянської видав розкішний альманах "За красою" (1905).

Упродовж 1915—1923 pp. О. Кобилянська пише кілька творів, у яких розкриває безвихідь, біль і страждання, породжені Першою світовою війною, "Назустріч долі", "Лист засудженого вояка до своєї жінки", "Юда", "Сниться", "Зійшов з розуму". Ці твори увійшли до збірки "Але Господь мовчить..." (1927).

У 1926 р. побачив світ роман "Апостол черні", в якому письменниця втілює ідеал досконалої особистості, здатної служити своєму народові.

У 20—30-х роках були опубліковані новели, в яких письменниця виявляє себе тонким психологом, хоча вони свідчать і про вплив містицизму і символізму, — "Лісова мати", "Василка", "Вовчиха", "Огрівай, сонце...", "Пресвятая Богородице, помилуй нас! , "Не смійтесь".

Унаслідок паралічу правого боку О. Кобилянській стає важко пересуватися. Матеріальне становище після смерті батьків ускладнилося. Інколи письменниця X. Алчевська надсилає грошову допомогу і продукти.

У 1927 р. уряд Радянської України призначив письменниці довічну пенсію з нагоди 40-річчя літературної діяльності і запропонував переїхати в Україну на постійне проживання, але окупаційна румунська влада не видала закордонного паспорта.

Наступного року письменниця поїхала до Чехословаччини на лікування. В 1931 р. О. Кобилянську іменували першим почесним доктором Українського вільного університету у Празі.

Після повернення до Чернівців письменниця купила невеличкий будиночок на кошти від продажу своїх творів у Радянській Україні. Внаслідок повторного паралічу 1938 року О. Кобилянська втратила здатність ходити. Життя пішло у самотності, цілковитих злиднях, без коштів на лікування.

Взимку 1942 р. у Чернівцях після доносу німецькими окупантами було видано наказ про арешт письменниці, ім'я якої було добре знане і шановане в Радянській Україні. Однак пройти через нові випробування їй не судилося. 21 березня 1942 р. Ольга Кобилянська помирає.