Козловський Іван Семенович

Біографія

Славетний співак, ліричний тенор Іван Семенович Козловський народився 11 березня 1900 р. у с. Мар'янівка (поблизу Білої Церкви Київської області). Навчався у 1917—1919 pp. у Київському музично-драматичному інституті ім. М. В. Лисенка (в Олени Муравйової). У 1919—1923 pp. служив у Червоній Армії та брав участь у виставах Полтавського пересувного музично-драматичного театру (виконав, зокрема, партію Фауста в однойменній опері Гуно). У 1923 р. — соліст Харківського, у 1925 р. — Свердловського оперних театрів, а згодом (1926—1954) — Великого театру в Москві.

У роки Великої Вітчизняної війни брав участь в концертах для захисників Тули, виступав перед солдатами на Курській дузі, Воронізькому і Західному фронтах. Листівки і відозви, які співак писав українською мовою, розкидувалися з літаків над окупованою ворогом територією України.

І. С. Козловський — видатний представник вітчизняної вокальної школи. Володів голосом ніжного тембру, широкого діапазону. Його виконанню були притаманні емоційність, легкість і теплота звучання, майстерність сценічного перевтілення. Виконував такі партії, як Левка, Петра ("Утоплена", "Наталка Полтавка" М. Лисенка), Андрія ("Катерина" М. Аркаса), Юродивого ("Борис Годунов" М. Мусоргського), Ленського ("Євгеній Онегін" П. Чайковського), Лоенгріна ("Лоенгрін" Р. Вагнера), Принца ("Любов до трьох апельсинів" С. Прокоф'єва) та ін. Поставив низку опер. Засновник і художній керівник концертного Ансамблю опери (1938—1941, Москва).

І. С. Козловський — непересічний знавець української музики, активний її пропагандист, відомий виконавець українських народних пісень. У 1995 р. засновано благодійний фонд "Прем'єра" його імені. Лауреат Державної премії СРСР 1941, 1949 p. Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка 1990 р.

Іван Козловський, майбутній славетний співак, народився і виховувався у селянській родині. Від батька і матері успадкував шанобливе ставлення і любов до музики, співу. Ще змалку залюбки співав у родині, а згодом — у шкільному хорі. Очевидно, на виховання майбутнього співака вплинула й напівлегендарна зустріч з М. В. Лисенком.

Згодом було навчання у Музично-драматичному інституті ім. М. В. Лисенка у Києві по класу співів. Вимогливим педагогом Івана Козловського у ті роки (1917—1919) була Олена Олександрівна Муравйова. Після закінчення інституту він, відмовившись від пропозиції вступити до трупи Музичного театру, добровольцем пішов до Червоної Армії і був направлений до Полтави, в інженерні війська.

Військова служба не завадила реалізації творчих устремлінь Козловського. Коли в Полтаві організувалася опера, почав співати у ній. Виступи молодого співака були настільки вдалими і професійними, що після завершення служби Іван Козловський уже мав запрошення від дирекції Харківської опери.

З 1923 р. Іван Семенович співав у Харківській опері. Саме тут він познайомився і зблизився з такими відомими діячами культури, як режисери Микола Миколайович Боголюбов і Олександр Якович Альтшулер, артисти Марія Іванівна Литвиненко-Вольгемут і Михайло Іванович Сабінін. Молодому співакові пощастило брати участь у спектаклі "Наталка Полтавка" Харківського народного театру, в якому роль Виборного виконував сам Панас Карпович Саксаганський. Іван Козловський у цьому спектаклі грав Петра. В іншій виставі цього творчого колективу — "Запорожець за Дунаєм" — Саксаганський виконував роль Карася, а Козловський — Андрія.

Згодом Панас Карпович подарував Івану Семеновичу фотографію з написом: "Західна культура значима, цікава, але прославляйте слов'янську нашу культуру, глибоку за думкою, виразну за формою".

Працюючи над ролями, молодий актор від спектаклю до спектаклю зростав і вдосконалювався, прагнучи досягнути глибокої виразності рухів, уважно працював над зовнішнім виглядом героя, вчився мінімізувати застосування гриму. Спільно з художником театру він ретельно продумував усі свої костюми, що виготовлялися тоді з парусини. Тогочасні театри мали у власному розпорядженні вкрай обмежені кошти, а тому потрібно було вигадувати, чим би прикрасити одяг персонажів (особливо знатних осіб), аби він не виглядав злиденним, а відтак актор — не "випадав" з образу.

У Харкові довго працювати не довелося. Директор тамтешньої опери Борис Аркадійович Арканов був призначений до Свердловська. У цьому великому промисловому й культурному центрі Уралу потрібно було зміцнити трупу оперного театру, й Козловський не міг відмовити Арканову у проханні допомогти у цій нелегкій справі. І навіть тоді, коли йому запропонували дебют у будь-якій опері, що ставилася на сцені Ленінградського театру опери та балету (колишньої Маріїнки), молодий співак ввічливо відмовився, подякувавши за запрошення та повідомивши, що "зв'язаний моральним зобов'язанням з Аркановим, який свого часу надав мені можливість стати солістом Харківської опери".

Перший сезон у Свердловській опері був для Івана Семеновича Козловського дуже насиченим. Молодому співакові доводилося виступати у всьому провідному теноровому репертуарі — ліричному, меццо-характерному й навіть лірико-драматичному. Невдовзі спів Івана Козловського полонив серця слухачів. Усі спектаклі за його участю відбувалися з аншлагом.

Короткочасна робота у Полтаві, Харкові й Свердловську дала Івану Козловському, за його власними свідченнями, надзвичайно багато і в творчому, і в життєвому плані. Саме там, відчувши весь тягар особистої відповідальності, він став професійним актором-співаком, який вже не боявся зіткнутися з будь-якими несподіванками у майбутній роботі на столичній сцені тодішнього Радянського Союзу.

"Периферійні театри, — говорив пізніше митець, — пробуджують творчість, дають більший простір, навіть спонукають до дерзання, що і в творчому відношенні дуже корисно, й окуповується у майбутньому у самому позитивному розумінні... Щоправда, існує небезпека захльостування пересічністю... Мене ця доля обминула тому, що на моєму шляху трапилися люди, котрі не знижували, піднімали смаки, виховували прагнення розвивати професіоналізм, висувати до себе та інших все більші й більші вимоги. Я завжди із вдячністю згадую Полтаву, Харків, Свердловськ".

Восени 1925 р. на афішах філії Великого театру СРСР у Москві вперше було надруковане ім'я Івана Семеновича Козловського. Відтоді майже сорок років життя Великого Майстра були нероздільно пов'язані з цим театром. За ці десятиріччя артист зіграв величезну кількість ролей, виконав сотні партій. Вихований у кращих традиціях української та російської пісенно-оперної класики, він ще у зеніті власної кар'єри став живим класиком, зразком для наслідування.

Взірцем неперевершеного органічного поєднання таланту актора і співака, безперечно, є партія Юродивого в опері "Борис Годунов" М. П. Мусоргського. За блискуче виконання партії Юродивого його було удостоєно звання лауреата Державної премії СРСР.

Попри свою цілком заслужену популярність, світову славу, численні нагороди і престижні відзнаки (у 1980 р. І. С. Козловського було удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці, він нагороджений чотирма орденами Леніна), Іван Семенович Козловський завжди і всюди залишався людиною, і не лише людиною-космополітом, яка, досягши певних рубежів і становища, могла спокійно і цілком комфортно почуватися у "загальноросійському ("загальносоюзному") морі", забувши свою першу Батьківщину — Україну, сповідуючи популярну тоді ідеологію "радянської людини". Проте співак усе своє життя був і залишався свідомим українцем, а це в часи радянського тоталітарного (авторитарного) минулого було актом громадянської мужності.

І була це не лише любов — туга за краєм свого дитинства, батьківською хатою, дорогими краєвидами, рідними, але далекими обличчями. Іван Семенович був і залишався все життя непересічним знавцем, невтомним популяризатором і славетним виконавцем українського пісенного репертуару.

Будучи людиною (за радянськими стандартами) доволі заможною, І. С. Козловський ніколи не забував і завжди підтримував своїх земляків, а в його рідній Мар'янівці на Київщині на кошти славетного співака було збудовано спеціалізовану музичну школу. Благородну справу, якій Іван Семенович Козловський віддав чимало сил та енергії, а також власних коштів, продовжує по смерті співака благодійний фонд "Прем'єра", який був створений у 1995 р. і який носить його ім'я.