Кондратюк Юрій Васильович
(Шаргей Олександр Гнатович)

Біографія

Жити і творити цій унікальній людині довелося у страшний і нелегкий час. Її життєвий шлях — приклад для нас, як можна через все життя нести мету, мрію, боротись і не здаватись. Юрій Васильович Кондратюк увійшов в історію науки як інженер, винахідник, конструктор. Але найголовнішим його досягненням стала розробка методу досягнення людиною сусідньої планети.

У 1969 р. американські космонавти здійснили політ на Місяць. Керівник програми "Аполон" Джон Хуболт повідомив на весь світ, що політ американських астронавтів, посадка на місяць і повернення назад були здійснені за розрахунками і за схемою визначного українського інженера Юрія Кондратюка, який ще 50 років тому розробив метод цього польоту. А ще — відокремлювальний модуль, який повернув космонавтів на землю, також був розроблений за конструкцією Кондратюка. І нікому на той час не було відомо, що ж це була за людина, що за життя вона прожила. А також, хто насправді криється під ім'ям Юрій Васильович Кондратюк.

Олександр Шаргей народився 21 червня 1897 р. у невеличкому присадкуватому будиночку на одній з вулиць міста Полтави. По матері він нащадок роду барона Шліппенбаха, про якого у своєму творі "Полтава" згадував О. С. Пушкін. Батько, Ігнатій Бенедиктович Шаргей, син вихрещеної єврейки, мав два шлюби. Перший з матір'ю Сашка Людмилою Львівною Шліппенбах, а другий — з Оленою Петрівною Карєєвою, яка народила йому доньку Ніну, зведену сестру Сашка Шаргея.

Олександр рано зостався сиротою. Виховували його бабуся з дідом. Потяг до інженерної справи виявився у Сашка змалку. Ще під час навчання у гімназії його більше захоплювали природничі науки, розрахунки, креслення, а також іноземні мови.

Сашка Шаргея всі вважали величезним фантазером. Ще юнаком він мріяв про політ у космос на Місяць і свято вірив в те, що зможе втілити свою мрію. А ще величезне враження справила на нього книжка Б. Келлермана "Тунель", де інженер пробиває під дном Атлантичного океану тунель з метою поєднати Америку та Європу. Сашко одразу починає опрацьовувати ще одну тему — пробиття глибокої шахти для дослідження надр Землі та утилізації теплоти ядра, хоча невдовзі зрозуміє, що здійснення її неможливе. Тому цілком присвячує себе давній мрії — польоту в космос. Уже тоді, ще 18-річним юнаком, Сашко писав у своєму зошиті здогади, які через 50 років справдяться: "...злітати краще прямовисно, щоб якомога швидше проминути щільні шари атмосфери; розташовуватись у снаряді краще за все лежачи, впоперек напряму руху, в кріслі, яке б точно повторювало конфігурацію тіла для зменшення дії шкідливих наслідків прискорення... Найближча планета — місяць, тому і першу подорож слід здійснити на цю планету... Як робити посадку?.. Сповільнити рух снаряду, пустити його по круговій орбіті якнайближче до поверхні місяця, відокремити для посадки малу частину з достатнім запасом пального, щоб у потрібний момент відірватися від місячного ґрунту, з'єднатися з основним снарядом".

Через півстоліття цей проект буде названо "Трасою Кондратюка" та "Петлею Кондратюка".

А поки що Олександр Шаргей, красивий майже двометровий худорлявий юнак, із сумним поглядом карих очей, робить нотатки у шкільному зошиті, який з часом буде мати назву: "Перший рукопис. Полтаво-Петроградський". Далі таких зошитів з'явиться ще три.

Після закінчення гімназії із срібною медаллю Олександр Шаргей вступає до Петроградського політехнічного інституту. І вже через 2,5 місяці від початку навчання він відправляється на війну — Першу світову. Через рік після Брестського миру і розвалу російської армії, по дорозі додому в Україну Олександр Шаргей разом з другом Миколою Скринькою натрапляють в Ростові на білу армію. Виходу нема: або йти вояками в білу армію, або як дезертирам ставати до стінки. При першій же можливості вони тікають в ешелоні з біженцями. У цей час у Полтаві німці й петлюрівці. Переховуючись у Скриньок, Олександр одного вечора знаходить стару газетну вирізку ще з 1911 p., де повідомлялося, що питанням розробки польоту за межі Землі займається ще один інженер на прізвище Ціолковський. Постає надія — треба негайно його розшукати. Для цього Олександр повертається до Києва, до другої дружини свого батька, "мачухи" О. П. Карєєвої, яка свято берегла "перший зошит" Олександра Шаргея. Вже у Києві, підробляючи, де прийдеться, вечорами він пише "Другий зошит", основною темою якого був якраз найвигідніший варіант посадки на Місяць — за допомогою модуля, що відокремлюється.

А у країні в той час йшла громадянська війна. Важкі роки з непередбаченими подіями — 1918-й...1919-й...

Коли денікінці захопили Київ, Олександр Шаргей був змушений знову йти в армію. Але за допомогою давнього друга, студента-медика Бориса Арабажана, йому вдається втекти і на деякий час заховатися у батьків Бориса Радзевичів у м. Сміла. Сам Борис помер в Одесі від сипняку саме перед воєнно-польовим судом за дезертирство О. Шаргея. Становище Олександра в той момент було не з легких. З одного боку, він був російським офіцером, з іншого — білим офіцером, а з третього — двічі дезертиром. А у країні взагалі нібито переважала Червона Армія. Спочатку допомагає доктор Радзевич — виписує Олександру довідку про наявність хронічної хвороби серця і влаштовує працювати мастильником на станції Бобринській. Потім близький знайомий лікаря І. А. Лашинський бере Шаргея механіком власних олійного і парового млинів в селищі Мала Віска, де Олександр показав свої механічні здібності і невдовзі зміг повідомити про себе і допомогти продуктами Олені Петрівні Карєєвій в Києві. Але місцева влада вже почала цікавитись особою молодого велетня-інженера. І тут допоміг випадок, який змінив життя Олександра Шаргея раз і назавжди. Добра знайома Карєєвої Віра Георгіївна Туранська довідалась, що в її колеги, вчителя В. В. Кондратюка, помер молодший брат, а документи, саме метрика, залишились, і сім'я не знає, що з ними робити. Туранська їх випросила, а Карєєва переправила в Малу Віску у невеличкому томику віршів Шіллєра. А далі 15 серпня 1921 р. Олександр Гнатович Шаргей оформив свою прописку у волосному виконкомі за документами: "Юрій Васильович Кондратюк. Народився в Луцьку 26 серпня 1900 року". Так зник назавжди Олександр Шаргей.

Невдовзі він повертається до Києва, допрацьовує свій другий "Київський зошит". "...У всіх розділах було проведено більш ґрунтовне математичне мотивування, підібрано досить повний хімічний матеріал, розроблено розділ про опір атмосфери при відльоті, обґрунтована розрахунками можливість благополучно плануючого спуску і зроблені інші, менш важливі доповнення", — розкаже потім Юрій Кондратюк про другий "Київський зошит".

Третій зошит Юрія приховував у собі "...питання розв'язання проблеми влаштування постійної лінії сполучення з Землею в просторі і назад; розв'язання проблеми розвинення ракетою початкової її швидкості вильоту, не витрачаючи заряду і в той же час не застосовуючи грандіозної артилерійської гармати-тунеля або надпотужних двигунів, взагалі будь-яких велетенських споруд". Третій зошит Юрій відсилає в Москву до професора В. П. Вєтчінкіна як рукопис книжки "Завоювання міжпланетних просторів". Професор дав високу оцінку твору і пройнявся глибокою симпатією до Юрія Васильовича. Та, на жаль, через нехлюйство чиновників книжка Кондратюка, як і сам автор, не були сприйняті належним чином.

Між тим він від'їжджає до Москви. Пізніше влаштовується механіком на елеватор на Кубані, на станції Криловська. Там під час роботи придумав безліч оригінальних, корисних нововведень: ківш Кондратюка для зерна, розкидачі, пристрій для рівномірного завантаження складу, залізні "щелепи" для копання ям, пересувний елеватор, пульт дистанційного керування роботою автоматизованого елеватора, лічильники до автоматичних ваг. Ю. Кондратюк розробив пристрій для запобігання вибуху мучного пилу, яким до нашого часу користуються всі мукомели світу. Талановитого механіка помітили, почали запрошувати в інші місця. Коли ж постало питання про купівлю за величезні гроші проекту елеватора для масового будівництва, Ю. Кондратюк і тут запропонував свою конструкцію: складати схрони для зерна на зразок російської хатини — з круглих колод, яких багато на берегах сибірських річок. По верху споруди розташовано транспортну галерею, яка хоботом спускається до річкових причалів. Ю. Кондратюк назвав цю свою будівлю "Мастодонт". Тоді в місті Камінь-на-Обі було збудовано найбільше у світі дерев'яне зерносховище, яке простояло з 1929 р. до наших днів.

Якось на Кавказі, в Ельхотово, Юрій Васильович знайомиться з головним інженером Новосибірської контори "Союзхліб" Петром Кириловичем Горчаковим, близька дружба з яким у майбутньому затягнеться на довгі роки. Горчаков запросив Кондратюка до Новосибірська, зробив своїм заступником і впродовж подальших років буде проштовхувати всі Кондратюкові винаходи і публікації. Звичайно, на обкладинках багатьох книжок поряд з прізвищем "Ю. В. Кондратюк" буде стояти і "П. К. Горчаков". Тут сучасники не повинні суворо засуджувати Петра Кириловича. Адже саме завдяки його зусиллям побачили світ праці і винаходи Юрія Кондратюка. Лише в одному випадку Юрій Кондратюк стояв неприступно, коли П. Горчаков віднайшов можливість видати в Новосибірську книгу "Завоювання міжпланетних просторів". Праця вийшла в січні 1929 р. під єдиним прізвищем "Юрій Кондратюк" за досить великим на той час тиражем — 2 тисячі примірників. Першим отримав примірник книги В. П. Вєтчінкін, другим — Е. Ціолковський.

Але прийшов час 30-х років, у країні почались масові пошуки "ворогів народу", поширилися доноси. Дійшла черга і до П. Горчакова. Його заарештували 14 травня 1930 p., a Ю. Кондратюка — 30 липня. Так молодий геній опинився в тюрмі. Їх звинуватили у скоєнні злочинів в особливо значних масштабах: шкідництво у хлібопостачанні та в контрреволюційній діяльності. За життя вони так і не були реабілітовані. Тільки в березні 1970 р. справи Горчакова, Кондратюка та інших було припинено. Завдяки клопотанням дружини П. Горчакова Ольги Миколаївни справа про шкідництво в "Союзхлібі" завершилася так само раптово, як і почалася. І хоча їм призначалося відбути покарання в концтаборі — Кондратюку три, а Горчакову п'ять років, — та було дозволено залишитись у Новосибірську з підпискою про невиїзд і зобов'язанням регулярно відмічатись в міліції. Перебування в тюрмі у майбутньому негативно вплинуло на пошуки Кондратюком роботи. Лише через рік після звільнення з тюрми Юрій Васильович знаходить місце в конструкторському бюро ОГПУ № 14, яке займалося розробкою устаткування для шахт Кузбаського вугільного комплексу. Тут він знову проявляє себе як талановитий інженер, ним почали дорожити, про нього заговорили. Зокрема, Ю. Кондратюк сконструював бочкоподібний тонкостінний копер із залізобетону, що споруджується за допомогою рухомої опалубки — замість традиційних громіздких шахтних будівель з цегли і металу. Саме в цій конторі Ю. Кондратюк знайомиться з інженером М. Нікітіним, який в майбутньому використає чимало ідей Кондратюка під час спорудження Останкінської телевізійної вежі в Москві.

Невдовзі нарком важкої промисловості Серго Орджонікідзе побував у Криму і обурився дефіцитом енергопостачання у цьому регіоні. З'явилася ідея ліквідувати цю проблему за рахунок вітрів. Було оголошено конкурс проектів. Ю. Кондратюк і П. Горчаков зацікавилися цим питанням, подали заявку, а потім і проект на розгляд. Перебралися до Москви, домігшись дострокового виходу на волю. А у Москві, як і в інших містах колишнього Радянського Союзу, на той час існувала московська "Група вивчення реактивного руху", якою керував Сергій Корольов. Основним теоретиком цієї установи був Ф. А. Цандер, який раптово помер на курорті, і організація залишилась без основного "двигуна". Треба зауважити, що книжка "Завоювання міжпланетних просторів" Ю. Кондратюка була настільним посібником цієї команди. І тут С. Корольов через В. П. Вєтчінкіна дізнається, що автор цієї книги перебуває в Москві. Його запрошують працювати на місце Цандера. І як би Юрій Васильович не хотів обійняти цю посаду — змушений був відмовитись. І мав він для цього одну важливу причину: така посада рано чи пізно призвела б до викриття його таємниці — справжнього імені і минулого Олександра Шаргея. Яка іронія долі. Через цей випадок Ю. Кондратюк свідомо поховав найціннішу мрію свого життя — політ за межі Землі.

Свій проект Кримської вітроелектростанції Ю. Кондратюк розробляє вже у Харкові, куди його було направлено разом з групою однодумців. Нарком С. Орджонікідзе дуже захопився проектом Кондратюка, близько контактував з Горчаковим, відкрив проектно-будівельну контору, розпочав фінансування. Було обрано місце для майбутньої станції на плоскому плато Ведене-Кир, проведено геологорозвідувальні роботи. Вже в 1936 р. було споруджено втиснутий у скелю 8,5-метровий у діаметрі "стакан" для рухливої опори башти "Крим ВЕС". Уся ця, на перший погляд, радісна робота обірвалась в один день — 18 лютого 1937 p., коли раптово помер Серго Орджонікідзе. Одразу проект Кондратюка було визнано непридатним, будівництво в Криму припинено, контору ліквідовано, а самого Кондратюка залишено майже без засобів до існування. Однокімнатну квартиру в Москві йому так і не дали. Не змогли допомогти ні Вєтчінкін, ні Вінтер, ні Чаплигін. І ступінь "доктора технічних наук" без захисту дисертації, за сукупністю праць видатному винахідникові не дали, не порахували за потрібне. Так Юрій Кондратюк опиняється на вулиці. У цій ситуації можна було чекати чого завгодно, навіть повторного арешту. Тому всі свої праці, власний архів Юрій Васильович передає на збереження Б. М. Воробйову, редактору друкованих праць Ціолковського. Це була надійна схованка.

А тим часом Ю. Кондратюк знімає невеличку кімнатку, погоджується надалі проектувати малопотужні вітрові агрегати і навіть добивається створення випробувального полігону в Підмосков'ї.

21 червня 1941 р. Олександрові Шаргею виповнилося 44 роки. Цей день — справжній день народження — вже досить тривалий час він відзначає сам. Й цього разу він іде на полігон, відпускає на ніч сторожа, залишається сам і всю ніч проводить у роздумах про своє життя, своє минуле. А вранці довідується, що розпочалася війна. Рішення приходить відразу — на фронт. Записався рядовим і був призначений у роту зв'язку.

Свого останнього листа Юрій Кондратюк відіслав з фронту до Галини Плетньової, близької жінки, друга, 2 січня 1942 р. А її відповідь вже так і не знайшла свого адресата. Лист повернувся назад.

На цьому історія Олександра Шаргея, тобто Юрія Кондратюка, закінчується. Більше його ніхто і ніколи не бачив ні живим, ні мертвим. Загинув на війні. Пропав.