Кониський Григорій Осипович

Біографія

Григорій (у чернецтві — Георгій) Осипович Кониський народився 20 листопада 1717 р. у місті Ніжин (нині Чернігівська область). Батько Григорія, Осип Іванович Кониський, належав до козацької старшини і займав від 1727 р. посаду ніжинського бургомістра. Рід Кониських у XVIII ст. — це типові представники "нових людей", які внаслідок реформ Петра І у Росії одержали перспективи просування по службі та увійшли у дворянське середовище. "Нові люди" перебували в постійних суперечках з родовитою знаттю, палко підтримували абсолютизм, виступали за "просвіщенну монархію". Г. Кониський — типовий представник нового часу, і це визначило на все життя його вчинки та ідеали.

В 11 років Григорія віддають для навчання у Києво-Могилянську академію, яку він успішно закінчив у 1743 р. Роки навчання юнака в академії були періодом її найвищого розквіту: саме тоді тут викладали колишні кращі вихованці академії, послідовники прогресивних ідей Нового часу Стефан Калиновський, Сильвестр Кулябка, Михайло Козачинський, видатний лінгвіст Симеон Тодорський. Саме в роки навчання Григорія в академії академічна наука стає на шлях раціоналізму. Варто підкреслити, що цей процес був підготовлений усім ходом розвитку суспільної думки у країні.

У філософських курсах Києво-Могилянської академії жвавий інтерес до природничонаукового знання, до точних наук закладає на початку XVIII ст. Феофан Прокопович. Він викладає курс математики, що складається з арифметики й геометрії. З розвитком природничих і точних наук у царській Росії йде процес суворої ізоляції науки від релігії, який поглиблюється утилітарним ставленням до знання, до науки взагалі.

Майже два роки молодий професор готується до викладацької діяльності в стінах рідної академії. Від 1745 р. Г. Кониський — професор кафедри, він читає курс поетики "Правила поетичного мистецтва". Г. Кониський багато в чому наслідує курс поетики Ф. Прокоповича.

Він створив зразок драми-мораліте "Воскресіння мертвих...", де гостро засудив прояви соціальної несправедливості у тогочасному суспільстві: захоплення старшиною земель біднішого козацтва, беззаконня і судову сваволю, жорстоке соціальне й національне гноблення трудового населення України й Білорусії польською шляхтою та магнатами.

Крім курсу поетики, Г. Кониський читав в академії два курси філософії, які відрізняються не лише за назвою, а й тематичною спрямованістю. Перший з них, прочитаний в 1747/48 навчальному році, — "Загальна філософія перипатетиків", поділений на чотири розділи — логіку, фізику, метафізику та етику. Цей курс був створений згідно з філософськими думками Арістотеля Стагірита і викладався в Києві у православній Могиляно-Заборовській академії у 1747—1748 pp. Наступні два роки професор викладав курс, який вже не ґрунтувався тільки на перипатетичній філософії.

Порівняння цих двох варіантів курсу філософії дає підстави для певних висновків. Якщо перший варіант — це "загальна перипатетична філософія, викладена згідно з думками глави філософів Арістотеля Стагірита", то другий варіант відображає прагнення Г. Кониського викласти "загальну філософію", очевидно, з урахуванням досягнень тодішнього природознавства. Професор глибоко усвідомлював необхідність цього, він відверто шкодує за втраченим "всує" часом, коли змушений був вибирати зерна істини "із сміття інтерпретаторів Арістотелевих". Другий варіант курсу знайомить слухачів із філософією античного світу, з боротьбою основних напрямів у середньовічній філософії, ученням мислителів Нового часу — Лейбніца, Вольфа, Декарта, Гассенді, досягненнями науки того часу, передусім астрономії та фізики. У цьому курсі Г. Кониського чітко прослідковується межа між двома сферами — наукою і релігією, виразно звучить думка про дві істини — богословську і філософську (наукову), помітно розмежовані розум і віра. У логіці, етиці й натурфілософії він тлумачить лише земні, природні речі, людські проблеми, виносячи все надприродне у сферу теології та метафізики.

Розуміння Кониським філософії як науки про земні речі, про людину та її щастя зближує його з філософами-гуманістами. Саме цей філософський курс можна розглядати як певний рівень розвитку вітчизняної філософської думки першої половини XVIII ст.

Погляди мислителя еволюціонують у бік зростання та зближення з дослідним природознавством, значним зміцненням раціоналістичних тенденцій. Вже у період перебування Г. Кониського у Києво-Могилянській академії перед нами вимальовується постать прихильника науки Нового часу, виразника ідей раннього Просвітництва.

Варто підкреслити, що ні в київський період своєї творчості, ні в період білоруський, коли Г. Кониський особливо гостро критикував сваволю великих феодалів, викривав зловживання в судах, він не був противником феодально-кріпосницького ладу. Він не вимагав суттєвих, корінних змін існуючих порядків, а підтримував сподівання опозиційно налаштованих верств панівного класу. Г. Кониський був ідеологом середніх верств тогочасного суспільства, зокрема православного шляхетства, певною мірою експропрійованого великими феодалами і тому зацікавленого в обмеженні їхньої могутності, упорядкуванні державної влади, розвитку Просвітництва. Їхні інтереси збігалися з інтересами нового класу, що формувався у той час і в царській Росії, — класу буржуазії, який приніс нову ідеологію — Просвітництво.

Він пов'язує суспільний прогрес з розвитком науки, з розповсюдженням освіти на всі верстви населення. Г. Кониський енергійно проводить у життя свої ідеї: відкриває школи, семінарію, видає і пише наукові та художні твори, навчальні посібники. Можливості для реалізації цих ідей він бачить в освіченій монархії й активно пропагує ідеї раннього Просвітництва.

Політична й просвітницька діяльність Кониського, його наукові й художні праці, промови згодом приваблювали увагу письменників і вчених. Численна література, присвячена 100-річчю з дня смерті Г. Кониського, вийшла в кінці XIX ст. Прогресивні мислителі Росії бачили в ньому просвітника-сподвижника, якого вони ставили в один ряд з Ф. Прокоповичем, В. Татіщевим, А. Кантеміром. О. С. Пушкін вітав вихід у світ творів Г. Кониського (1835 p.) рецензією, в якій дуже високо оцінив його історичні праці, промови та подвижницьку просвітницьку діяльність.

Просвітницька та патріотично-подвижницька діяльність Кониського тривалий час затіняла його внесок у розвиток вітчизняної філософської думки. У цьому великою мірою завинило тенденційно складене у філософії уявлення, ніби до середини XVIII ст. в Україні взагалі не було оригінальної філософської думки. Дослідження творчого доробку Ф. Прокоповича, Г. Сковороди та інших вітчизняних мислителів переконливо довели неспроможність цієї точки зору.

Світогляд Кониського загалом можна визначити як відхід від ортодоксальних поглядів. Уже сам факт існування двох філософських курсів різної тематичної орієнтації в одного й того ж викладача свідчить, що Г. Кониський як професор, обмежений програмними вимогами академічного курсу, чітко продемонстрував свою причетність до духовного прогресу, вміння вибрати у філософській традиції елементи, що сприяли розвитку філософської думки. Філософський курс Кониського, прочитаний у 1749—1751 pp., рясніє залученими доказами із природничонаукового знання. Ним ставляться й по-своєму вирішуються проблеми, дуже важливі для подальшого розвитку вітчизняної філософської думки. У полеміці з авторитетами святого письма та Арістотеля Г. Кониський недвозначно зайняв позиції науки й філософії Нового часу, особливо раціоналізму Декарта. Він сміливо став на шлях, уторований Ф. Прокоповичем. Його філософський курс дає чіткий виклад основних положень раціоналістичної філософії. Зокрема, Кониський підкреслює особливості вчення Декарта і його відмінність від інших систем. "Сучасник Гассенді Картезій, — мовить він, — майже згоден з Гассенді, вважаючи началами речей природи частинки різного виду; однак дуже розходиться з ним, коли твердить, що локальна протяжність у довжину, ширину й глибину є у кожній речі і в самій матерії чи тілі, а також вважає, що не може бути порожнього простору".

Г. Кониський висловлює повну згоду з ученням Декарта про однорідність світу: "Небо, як й інші тіла, складається з матерії і форми, і ймовірно, що його матерія не відрізняється видом від матерії земних речей". Посиланням на Декарта він стверджує і своє визнання безконечної подільності матерії: "...Дуже зрозумілий і найбільш істинний у цій справі Декарт; він ясно твердить у другій частині "Начал", розділи 34 і 35, що матерія подільна до невизначеності, тобто так подільна, що людський розум не в силах відчути межу її подільності".

Під впливом картезіанської філософії Г. Кониський накладає певні обмеження й на Бога-творця: "Бог, створюючи багатоманітність цього світу, оскільки бачив, що будь-яка річ не може виникнути без його творення ані створена існувати, постановив, що всім речам він віддає свою зберігаючу здатність, однак таким чином, щоб це збереження менш за все перешкоджало [діям] встановлених ним законів природи, — інакше суперечив би сам собі". Явище збереження він пояснює просто: "Те, що природа зберігається богом, означає, що зберігаються субстанції, незалежні від інших речей".

Хоча Г. Кониський і назвав "помилкою Спінози" ототожнення великим голландцем природи і Бога, сам він, судячи з його визначення природи як внутрішнього принципу дії матеріальної речі, не дуже далекий від подібного ототожнення. При цьому природі приписується могутність, що нагадує всемогутність Бога, бо само собою зрозуміло, що лише досконалий творець може творити досконалі речі: "Бог діяв найкоротшим шляхом і вирішив не створювати природу, що вимагає чужої праці, а таку, яка сама себе задовольняє". Така природа, як внутрішній принцип діяння матеріальної речі, сама повинна бути активною. Г. Кониський схиляється до думки, що природа — не пасивне творіння, а сама виступає як творець, пробуджуючи в тілах усякі процеси і виступаючи їх причиною: "Природа є принципом руху і спокою. Це значить: якщо речі рухаються, їх рух зумовлює природа; якщо перебувають у спокої, їх спокій знову ж зумовлює природа. І тому, чи рух, чи спокій є в тілах, їм за своєю природою належить рухатися чи бути у спокої". Проте такі активні властивості приписує він не всій природі, а лише тій, яка ототожнюється з оформленою матерією. Відносно першоматерії у нього подібні думки не виникають. Як і Декарт, який стверджував, що матерія не має активних, діяльних сил, вона — сама пасивність, наповнений простір, якому властива лише протяжність, Кониський остерігається послідовно визнавати активність природи-матерії. Поняття активності він беззастережно застосовує лише для характеристики природи — світу матеріальних речей, світу загалом як реальності матеріальної субстанції.